| Видавництво: | Наш Формат |
| Автор: | Ендрю Карнеґі |
| Жанр: | Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Аудіоверсія: | Є — слухати аудіокнигу · 330.00 грн |
| ISBN: | 978-617-8277-29-1 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Мало хто не чув про «американську мрію»: можливість досягти успіху завдяки власній наполегливості, старанності і працьовитості. Хоча у ХХІ столітті про «американську мрію» дедалі частіше говорять у минулому часі, історія Ендрю Карнеґі переносить читача у її «золоту добу». На сторінках його «Автобіографії» розкривається тривалий і непростий шлях від бідного шотландського емігранта, що був готовий братися за будь-яку низькооплачувану роботу, до металургійного магната та одного з найбагатших підприємців світу. До кінця життя більшість своїх величезних статків він витратив на філантропію й меценатство. І хоча не всі його прагнення збулися, для наступних поколінь Карнеґі став прикладом відповідального громадянина, якому не байдужа доля суспільства. «Євангеліє багатства» стало його маніфестом, а водночас і заповітом, що актуальний до сьогодні.
Переклад з англійської — Мар'яна Прокопович.
Після відходу від активної діяльності чоловік мій прислухався до наполегливих прохань друзів — як тут, так і у Великій Британії — і почав час від часу занотовувати спогади про роки своєї молодості. Однак незабаром він зрозумів, що очікуваного дозвілля в нього не буде, а справ у його житті стало більше, ніж будь-коли раніше, тому написання цих мемуарів він відклав на період відпочинку в Шотландії. Щоліта ми на кілька тижнів усамітнювались у нашому невеличкому бунгало серед вересових полів біля Олтнаґару, щоб насолодитися простим життям, і саме там містер Карнеґі написав більшість своїх творів. Він із задоволенням повертався до тих давніх часів і, пишучи, переживав їх знову і знову. Цим він був зайнятий і в липні 1914 року, коли почали згущуватися хмари війни і до нас дійшла звістка про фатальні події 4 серпня 1. Тоді ми негайно покинули наш прихисток у горах і повернулись у замок Скібо, щоб бути в курсі ситуації.
На тому ці мемуари й скінчилися. Відтоді він так і не отримав змоги зайнятися своїми приватними справами. Не раз він пробував писати далі, але тепер це здавалось йому марним. Досі він жив життям людини середнього віку — і до того ж молодцюватої: щоденно грав у гольф, рибалив, плавав, а іноді робив усе це впродовж одного дня. Він завжди був і намагався залишатись оптимістом, навіть супроти краху своїх надій, проте світової катастрофи він так і не витримав. Серце його було розбите. Важкий напад грипу, а відтак два серйозні напади запалення легень зістарили його.
Про одного його ровесника, який переставився за кілька місяців до містера Карнеґі, говорили, що «він так і не зміг витримати тягаря старості». Утім тих, хто мав привілей знати містера Карнеґі близько, найбільше надихав саме спосіб, у який він витримував свій «тягар старості». Завжди терплячий, тактовний, веселий, вдячний за будь-яку невеличку приємність чи послугу, він ніколи не думав про себе, а завжди дивився назустріч світанкові кращого дня, і дух його сяяв дедалі яскравіше, аж поки «не стало його, бо Бог узяв його» 2.
На форзаці свого рукопису він власноручно написав такі слова: «Цілком можливо, що із цих спогадів можна було б вибрати матеріал для невеликого тому, який би зацікавив громадськість, а більший том, для приватних потреб, міг би потішити моїх рідних і близьких. Багато чого з того, що я іноді записував, гадаю, можна було б і не писати. Той, хто впорядковуватиме ці нотатки, повинен уважати на те, щоб зайве не обтяжувати читачів. Це повинна бути людина, яка має не тільки голову, а й серце».
Хто ж так добре відповідає цьому опису, як не наш друг професор Джон Ч. Ван Дайк? Коли йому показали рукопис, він, не читаючи цієї зауваги містера Карнеґі, відзначив: «Підготувати це до публікації буде працею любові». Отже, вибір цей був обопільний, і те, як він виконав цю «працю», доводить мудрість цього вибору — вибору, зробленого і втіленого в ім’я рідкісної, чудової дружби.
Луїза Вітфілд Карнеґі
Нью-Йорк,
16 квітня 1920 року
Мемуари Карнеґі писав уже після відходу від справ, і писав уривками: за передмовою його дружини, задум відкладався щоразу, коли справ ставало більше, і врешті більшість тексту постала в невеличкому бунгало серед вересових полів біля Олтнаґару, куди подружжя щоліта їхало на кілька тижнів. Сама історія веде від бідного шотландського емігранта, готового братися за будь-яку роботу, через телеграфну контору й залізницю до металургійного комбінату й доби сталі.
Не пропущено й Гоумстедський страйк та проблеми з робочою силою — розділи про них стоять поряд із розділами про освітні й пенсійні фонди та Палац миру. Том закривається «Євангелієм багатства» — маніфестом і водночас заповітом, який видавець називає актуальним і сьогодні.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
