Привіт, це я, Емі!
Я давно нічого не писала у Таємному Щоденнику. А писати, до речі, є про що. На початку навчального року всі учасники нашого Таємного Клубу Супердівчат (разом із суперхлопцем Франеком) записалися до клубу верхової їзди. Оце була пригода! У конюшні, де ми навчалися, ми познайомилися з кобилкою, яка носить прегарне іспанське ім’я Брава. Новий власник хотів її продати. Мама каже, що Брава підкорила наші серця. Зрештою, не лише наші. Таємний Клуб Супердівчат організував збір коштів для Брави. У цьому нам допомогло багато добрих людей, зокрема зі школи. Ми таки зібрали потрібну суму, тож змогли подарувати Браві новий дім.
А почалося все із зашифрованого листа від Гелі з Костеком, з якими ми познайомилися під час канікул у Жаб’ячому Розі. Вони запросили нас до себе на весілля з однією умовою — ми маємо якнайкраще навчитися їздити верхи. А чому? Бо це не буде звичайне собі вінчання! Геля з Костеком обожнюють коней, тож планують весілля на конях! А ми, учасники Таємного Клубу, маємо їхати у шлюбній процесії! Коли ми довідались історію Брави, то вирішили, що вона могла б полюбити Жаб’ячий Ріг так само, як ми. А якщо ми подаруємо нареченим конячку, це буде для них неабияка несподіванка. У Костековій стайні вже живуть кілька поні й один кінь, з яким ми познайомилися на минулих канікулах. Тож у Малаги (так звати ту кобилку) з’явилась би приятелька.
Правда, це суперідея?
Пані Лаура від нашого плану в захваті. Мої батьки трохи переймаються. Вони не впевнені, що Геля з Костеком зможуть утримувати ще одного коня. Отож саме тому завдання Таємного Клубу Супердівчат — знайти серйозне і постійне заняття. Ми вирішили, що допоможемо утримувати Браву й роздобудемо кошти на корм для неї.
Перше півріччя у школі вже наближається до кінця, і нас чекають різдвяні канікули. Ми точно щось вигадаємо!
Таємний Клуб Супердівчат ночує не вдома
Флорі першій таке спало на думку.
Мені трохи шкода, що до такого пощастило додуматись не мені. Врешті-решт це ж я керівничка Таємного Клубу Супердівчат, тож маю вирувати ідеями, як водоспад. Ну а з іншого боку — ми команда, тож маємо співпрацювати. Принаймні так гадає моя мама. Вона пояснила мені, що в кожній групі потрібні лідери й виконавці, завдання треба справедливо розподіляти, а учасники гурту повинні бути готові до співпраці.
Як керівничка Клубу, я стала лідеркою, себто командиркою. Я дбаю про доброзичливу атмосферу в Клубі, розподіляю завдання, і всі можуть на мене покладатися. До нашого гурту належать Флора, Фаустина, Анєла та Франек. У кожного з них бувають цікаві ідеї, як-от сьогодні у Флори.
Вона запропонувала, щоб Таємний Клуб Супердівчат хоча би раз на місяць ночував разом.
— У нас не було жодної спільної ночівлі, відтоді як ми на канікулах гостювали в Жаб’ячому Розі, — мовила вона.
— Спільний нічліг? — спитала Анєла. — Дівчата з нашого класу на кожних вихідних ночують разом. Це часом не те саме, що піжама-паті?
Проте ми вирішили, що то буде просто спільна ночівля.
— Ми вживаємо забагато англійських слів, — озвалася Фаустина.
Ми трохи позмагалися, хто назве більше англійських слів: гамбургер, гот-доґ, есемеска, смартфон і всяке таке. Звісно, у змаганнях переміг Франек. Він підняв руки в переможному жесті й вигукнув:
— Це я тут бос!
Дівчата взялись його перекрикувати — мовляв, він ніколи не позбавить влади єдину керівничку Таємного Клубу Супердівчат, себто мене. Хух! Усе-таки я можу покладатися на дівчат.
Отож ми повернулися до планування спільної ночівлі.
— Перед сном почитаємо страшні історії. Світло обов’язково має бути вимкнене, будемо світити собі ліхтариками, — зрадів Франек.
— А якщо потім нам присняться кошмари? — занепокоїлась Анєла. — А наших мам, які могли б нас обійняти, не буде поруч.
Франек не відступав і навіть процитував кілька рядків із гасла нашого Клубу:
Не боїмось ми щипавок і тарганів,
Не пищимо від змій і павуків,
І ящірками не злякати нас…
І вперся, що читатиме страшилку.
— Щоразу маємо ночувати вдома у когось іншого, — додала Фаустина. — Хоча я не певна, що мої батьки дуже зрадіють.
Фло заспокоїла її:
