Життя іграшкових овечок

У дитячій кімнаті були собі іграшки — овечки, баранчики й одне козеня. Діти бавилися ними — вдома, на прогулянках і у поїздках, але іграшки навіть не здогадувалися, що ними хтось бавиться…

Зима

Чи пам’ятає про овечок Миколай?

До людей у грудні приходить святий Миколай з подарунками. Усі готуються до цього свята і дуже чекають на нього.

А до іграшок ніхто не приходить. Ні до овечок, ні до баранчиків, ні до козеняти.

І жодних їм подарунків.

А чому? Мав би про них подумати якийсь особливий Миколай…

Заходилися іграшки обговорювати цю важливу тему.

— Треба Миколаю листи написати! — пропонує овечка Квітка.

— Кому написати? — гмикає баранчик М’ячик-Звіробій. — Не існує Миколая для овечок! І для баранчиків не існує. І для козеняти — теж ні. А справжньому святому Миколаю не до того. У нього й без нас роботи багато.

Сумно від того усім. Похнюпилися й мовчать.

Невже овечки, баранчики і козеня залишаться без подарунків?

Раптом баранчику Грудневому сяйнуло:

— Друзі! А що, як… Що, як ми напишемо свої імена на папірцях й опустимо їх у червоний мішок? У такому мішку Миколай подарунки носить. А тоді по черзі витягнемо ті записки і прочитаємо. Кому яке ім’я дістанеться — той тому і буде Миколаєм!

— Як це?

— От, скажімо, я витягну папірець з іменем свого брата Січневого. Отже, саме йому подарунок і готуватиму. Як справжній Миколай. Зрозуміло? Тільки тс-с-с! Головне — мовчати про те, хто кому Миколай. І потай готувати подарунок.

Так і зробили. Написали, а тоді повитягували папірці з іменами-підказками й посідали мріяти, які ж то будуть подарунки від таємного Миколая.

— Я хотів би ліхтарик… — каже Грудневий. — Він так мені потрібен! Особливо зимовими вечорами.

А тоді згадав, що забув написати своє ім’я на папірчику. Про всіх подумав, а про себе забув. Ото розтелепа!

У ніч на дев’ятнадцяте грудня ніхто заснути не може — усі чекають на таємного Миколая. Бояться пропустити момент.

До ранку вже близько. Ось-ось таємний Миколай ступить на поріг.

Ага, ось і Грудневий! Тягне червоний мішок, а в мішку — подарунки. Підписані, щоб ніхто не переплутав.

Ото зраділи усі! Оточили Грудневого: швидше діставай подарунки! Не зволікай! А той і сам нетерпеливиться.

— Цей подарунок — для Довгоніжки. Довгоніжко, тримай цікаву книжку!

Овечка відійшла в куток і занурилась у читання.

Солька теж розгорнула свій пакунок — і аж заспівала на радощах. І навіть відбила чечітку копитцями.

Вона мріяла про іграшковий ксилофон. І ось він — ксилофон! Дива та й годі. Соль-до-ре-мі-соль!

Кухарчук отримав кухонні дощечки. Вони йому дуже потрібні.

Квітка тішилася: сережки! Кульчики-кульки! Здійснилося бажання! Почепила їх на вуха, гойднула головою праворуч-ліворуч: погляньте, яка ж я чарівна вівця!

Січневий, брат-близнюк Грудневого, обійняв подушку, напхану сухими чорнобривцями, глибоко вдихнув раз, тоді ще і ще… Який аромат! Як солодко спатиметься на такій подушці! Добраніч, друзі! Прохання не турбувати!

Овечка Найда хотіла ключик. Від чого? Байдуже, від чого — аби ключик! Про це лише козеня Оззі могло знати. Невже козеня і є її таємним Миколаєм?

Чудове свято можна самим собі влаштувати. Обдарувати одне одного подарунками. Любо глянути. Грудневий хотів було згорнути порожній мішок — аж чує, насподі щось є. Що там?

Ліхтарик.

— Це кому? — здивувався Грудневий.

— Тобі! — гукають друзі. — Кому ж іще! Хто про ліхтарик мріяв?!

Грудневий засвітив ліхтарик і вийшов у темряву перевірити, як той працює. Світив поперед себе, вгору і довкола, світив собі під копитця… Не йняв віри, що має нарешті ліхтарика. Це ж від Миколая… Отже, Миколай ні про кого не забуває. Дива та й годі…

Розсердилося козеня...

Ох і розсердилося! Повіялося куди очі дивляться. Най собі Найда бавиться з ким хоче! А для Оззі вона більше не подружка! Друзі не обзивають!

Ішов Оззі, йшов, копитця в сніг провалювалися. Все вгору й вгору дерся, аж доки опинився на верхівці найвищого в околиці пагорба.

Далеченько забрався. Хатка в долині видніє. Маленька-маленька.

Хай тепер Найда пошукає його, похвилюється. Хай пошкодує за ним. І навіть, можливо, поплаче.

Хай знає, як обзивати його козлом. Отак і сказала йому: «Козел!».