Розділ перший
Яскраве ранкове сонце пробивалося крізь вікна червоного «піщаника» на 141-й вулиці, наповнюючи кухню м’яким світлом. Восьмирічна Гіацинта стояла на табуретці, вмочаючи великі скибки хліба з родзинками, купленого зранку в пекарні Кастлмана, в суміш молока з яйцем та коричним цукром. На голові в неї була хустка-бандана з квітковим візерунком та сукенка, яку вона зробила з двох таткових старих смугастих сорочок. Олівер, який мав повні одинадцять, прилаштовував три сковорідки на газові конфорки та скаржився на занадто гарячі грінки. Хлопець два дні не розчісувався, тому більше скидався на дикуна.
Мама вже пішла на роботу в «Пекарню на дереві та “Котячу кав’ярню”» — власну кондитерську, у якій порядкувала. Татко сидів на стільці поруч із кухонною плитою, наглядав за конфорками та сьорбав ранкову каву, а заодно стежив за протипожежною безпекою й час від часу мив посуд, який нагромаджувався на робочому столі. Шестирічна Лейні сиділа біля його ніг. Блискучою іграшковою щіткою вона розчісувала вушка свого улюбленця, кролика Паганіні. На ній були піжама, капці із зображенням єдинорога та шість разків намиста на шиї.
— Привіт! — гукнув Орландо, троюрідний племінник сусідів згори, протискаючись у двері на першому поверсі. Спортивної будови — справжній футболіст! — він мав чотирнадцять років (так само, як Джессі з Ізою). Одягнений був у тупезну «наукову» футболку, що їх так любила йому дарувати Джессі на дні народження. Саме на цій футболці було написано: «Ніколи не довіряй атомам — із них складено усе довкола!». Орландо тримав на руках довгоногу й клаповуху Біллі Голідей 1, раніше знану на прізвисько «Нова Собака», що її Вандербікери знайшли під своїми дверима минулої весни. Собаку взяли Містер Джит і міс Джозі, проте Вандербікери щодня її вигулювали, позаяк міс Джозі було важко спускатися і підійматися сходами, — коліна не дозволяли. Містер Джит останнім часом пересувався тільки в інвалідному візку та й узагалі рідко куди вибирався, хіба до лікаря.
— Ти розпещуєш цю собаку, — дорікнула Джессі Орландо.
Хлопець стенув плечима, опускаючи Біллі Голідей на підлогу. Франц із тихим гарчанням підбіг до неї привітатися. Чорно-біла кицька також примчала, вдаривши новоприбулу лапками по вухах.
— Біллі Голідей не любить дерев’яних сходів, — пояснив Орландо. — Вони дуже ковзкі.
Джессі поправила окуляри на носі й повернулася до Ізи, тицяючи пальцем в Орландо.
— Ти бачила? Розпещує!
Іза перекинула своє довге пряме волосся через плече й усміхнулася.
— Орландо стає надто поблажливим, коли йдеться про Біллі Голідей!
Іза нахилилася, щоб погодувати Джорджа Вашингтона, рудого смугастого кота, а Лейні насипала котячого корму для Смокінгової кішки — ще однієї тваринки, яку підкинули їм на сходи минулої весни. Чорно-біле кошеня було її найулюбленішим серед п’ятірки «полишених». Лейні наполегливо боролася за те, щоб залишити його собі, тож батьки врешті-решт здалися. Інших кошенят роздали, одненьке навіть забрав їхній друг Герман.
Позаяк Германові батьки не дозволяли хлопцеві тримати тварин удома, Вандербікери поселили Германового котика у своїй кав’ярні. Цю тваринку, скориставшись термінологією в’язання, назвали Виворітною 2. Була вона єдиною постійною мешканкою кав’ярні, а одинадцятеро інших котиків жили там тимчасово. У переносці-кенгуру для котів Герман тягав свою Виворітну, куди тільки міг. Переноску власноруч змайструвала Гіацинта, а Вандербікери одностайно погодилися, що спокійнішої кішки годі знайти. Джордж Вашингтон або Смокінгова навряд чи отак би всиділи.
— Хапай-но грінку, поки вона ще гаряча! — гукнув Олівер від плити, вправно перекладаючи бездоганно підсмажену грінку на таріль поруч із конфорками. Джессі підхопила тацю, поки Іза й Орландо накривали на стіл.
