Енеїда. Наталка Полтавка

Енеїда

Частина перша

Еней був парубок моторний 1

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою 2,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців 3,

П’ятами з Трої накивав.

Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка 4,

Енея не любила – страх;

Давно уже вона хотіла,

Його щоб душка полетіла

Кчортам і щоб і дух не пах.

Еней був тяжко не по серцю

Юноні – все її гнівив;

Здававсь гірчійший їй від перцю,

Ні в чім Юнони не просив;

Но гірш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

І мамою Венеру звав 5;

І що його покійний дядько,

Паріс, Пріамове дитятко 6,

Путивочку Венері дав 7.

Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А те шепнула сука Геба… 8

Юнону взяв великий жах!

Впрягла в ґринджолята павичку,

Сховала під кибалку мичку 9,

Щоб не світилася коса;

Взяла спідницю і шнурівку 10,

І хліба з сіллю на тарілку,

К Еолу мчалась, як оса 11.

«Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? –

Сказала, як ввійшла у хату,

Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»

Поставила тарілку з хлібом

Перед старим Еолом-дідом,

Сама же сіла на ослін.

«Будь ласкав, сватоньку-старику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морі він.

Ти знаєш, він який суціга 12,

Паливода і горлоріз;

По світу як іще побіга,

Чиїхсь багацько виллє сліз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всі, що при Енеї,

Послизли, і щоб він і сам…

За сеє ж дівку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобі я, далебі, що дам».

«Гай, гай! Ой, дей же його кату! —

Еол насупившись сказав. –

Я все б зробив за сюю плату,

Та вітри всі порозпускав:

Борей недуж лежить з похмілля 13,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики найнявся, —

Як хочеш, так і помишляй!

Та вже для тебе обіщаюсь

Енеєві я ляпас дать;

Я хутко, миттю постараюсь

В трістя його к чортам загнать.

Прощай же! Швидше убирайся,

Обіцянки не забувайся,

Бо послі, чуєш, нічичирк!

Як збрешеш, то хоча надсядься,

На ласку послі не понадься,

Тогді від мене возьмеш чвирк».

Еол, оставшись на господі,

Зібрав всіх вітрів до двора,

Велів поганій буть погоді…

Якраз на морі і гора!

Все море зараз спузирило,

Водою мов в ключі забило,

Еней тут крикнув, як на пуп;

Заплакався і заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тім’ї начесав аж струп.

Прокляті вітри роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слізьми троянці облилися,

Енея за живіт бере;

Всі човники їх розчухрало,

Багацько війська тут пропало;

Тогді набрались всі сто лих!

Еней кричить, що «я Нептуну 14

Півкопи грошей в руку суну,

Аби на морі штурм утих».

Нептун іздавна був драпічка 15,

Почув Енеїв голосок;

Шатнувся зараз із запічка,

Півкопи для його кусок!..

І, миттю осідлавши рака,

Схвативсь на його, мов бурлака,

І вирнув з моря, як карась.

Загомонів на вітрів грізно:

«Чого ви гудете так різно?

До моря, знаєте, вам зась!»

От тут-то вітри схаменулись

І ну всі драла до нори;

До ляса, мов ляхи, шатнулись 16,

Або од їжака тхори.

Нептун же зараз взяв мітелку

І вимів море, як світелку,

То сонце глянуло на світ.

Еней тогді як народився,

Разів із п’ять перехрестився;

Звелів готовити обід.

Поклали шальовки соснові,

Кругом наставили мисок;

І страву всякую, без мови,

В голодний пхали все куток.

Тут з салом галушки лигали,

Лемішку і куліш глитали

І брагу кухликом тягли;

Та і горілочку хлистали, –

Насилу із-за столу встали

І спати послі всі лягли.

Венера, не послідня шльоха,

Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так полоха

Еол синка, що аж захляв;

Умилася, причепурилась

І, як в неділю, нарядилась,

Взяла очіпок грезетовий 17

І кунтуш з усами люстровий,

Пішла к Зевесу на ралець 18.

Зевес тогді кружав сивуху

І оселедцем заїдав;

Він, сьому випивши восьмуху,

Послідки з кварти виливав.

Прийшла Венера, іскривившись,

Заплакавшись і завіскрившись,

І стала хлипать перед ним:

«Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мій плату?

Ійон, мов в свинки, грають їм 19.

Куди йому уже до Риму?

Хіба як здохне чорт в рові!

Як вернеться пан хан до Криму 20,

Як жениться сич на сові.

Хіба б уже та не Юнона,

Щоб не вказала макогона,