Летючі змії

Маленький музей у Клері, присвячений витворам Амбруаза Флері, — сьогодні лише незначний туристичний об’єкт. Більшість відвідувачів приходять туди після обіду в ресторані «Кло-Жолі», який одностайно вшановують усі путівники по Франції як одне з визначних місць країни. А втім, путівники згадують і про існування музею, додаючи: «Варто зазирнути». У п’ятьох залах розміщено більшість витворів мого дядька, які пережили війну, окупацію, бої за визволення і всі поневіряння та втому, що їх зазнав наш народ.

Усі летючі змії, хоч яка країна їхнього походження, народилися з народної уяви, і це завжди надає їм трохи наївного аспекту. Летючі змії Амбруаза Флері не становлять винятку з цього правила: навіть його останні екземпляри, виготовлені на старості літ, зберегли відбиток душевної свіжості та невинності. Музеєві, незважаючи на невелику цікавість до нього і скромність субвенції, яку він отримує від муніципалітету, не загрожує закриття, бо він надто пов’язаний із нашою історією, проте його зали здебільшого безлюдні, бо ми живемо за доби, коли французи намагаються радше забути, ніж пам’ятати.

Найкраще фото Амбруаза Флері висить у вестибюлі музею. Ми бачимо його в костюмі сільського листоноші: картузі, мундирі, великих черевиках, зі шкіряною сумкою на животі між летючим змієм із зображенням сонечка і летючим змієм із портретом Ґамбетти, чиє обличчя і тіло формують повітряну кулю й гондолу: він уславився тим, що під час облоги Парижа піднявся в повітря. Існує, звичайно, багато інших фотографій чоловіка, якого довгий час прозивали «пришелепкуватим листоношею» з Клері, бо більшість відвідувачів його майстерні на фермі «Ламотт» переймали задля сміху це кліше. Дядько залюбки мирився з ним. Він не боявся сміховинності й не нарікав ані на «пришелепкуватого листоношу», ані на «милого оригінала», а якби знав, що місцевий люд називає його «старим безумцем Флері», то, здається, вбачав би в цьому свідчення радше шани, ніж зневаги. У тридцяті роки, коли слава мого дядька почала зростати, Марселену Дюпра, власникові «Кло-Жолі», спало на думку надрукувати поштові листівки з зображенням мого наставника в мундирі серед летючих зміїв зі словами: «Клері. Знаменитий сільський листоноша Амбруаз Флері і його летючі змії». Усі ті листівки, на жаль, були чорно-білі, тож на них не видно веселості барв і форм, усміхненої добродушності й того, що я назвав би підморгуваннями, які старий нормандець пускав у небеса.