ІСУС

Пролог

Ісус є найвідомішим персонажем у всесвітній історії. Майже третина людства так чи інак співвідносить себе з Його a особою, Його духовним вченням чи Його етичними настановами. Він стоїть біля витоків найбільш поширеної релігії на планеті — християнства, спільного ядра, до якого належать католики, православні, лютерани, кальвіністи й англіканці. Євангеліє, яке описує Його життя та вчення, справило суттєвий вплив на формування багатьох культур, насамперед у західній цивілізації. Окрім передачі моральної цінності, у минулому воно значною мірою надихало людей на створення архітектурних, скульптурних, живописних і музичних творів, а якщо дивитися ширше — впливало на спосіб життя, навіть якщо сьогодні віра стала вже, звісно, особистим вибором. Навіть Коран, який датується VII століттям, розглядає Ісуса як одного з великих пророків, що передували Мухаммеду.

Окрім постулатів християнської віри, викладених в Апостольському символі віри, який у своїй першій редакції датується кінцем ІІ століття, а згодом був затверджений остаточно за підсумком Вселенських соборів у Нікеї (325 р.) та Константинополі (381 р.), які проголошують Ісуса єдиним Сином Божим, що прийшов на землю, помер і воскрес заради грішників, є чимало людей, як віруючих, так і невіруючих, які цікавляться Його історичною постаттю. Останніми роками побільшало робіт на цю тему, особливо в Сполучених Штатах, де аж киплять дослідження (там видають сотні дипломів другого та третього освітніх рівнів — як від імені біблійних інституцій, так і в державних університетах). У Західній Європі, хоч і значною мірою секуляризованій, захоплення Ним серед широкої громадськості теж не згасає. Може, саме втрата релігійних орієнтирів пробуджує інтерес до Його особи та Його таємниці?

Документальні джерела залишаються добре відомими: чотири канонічні Євангелія (тобто визнані ранньою Церквою як надійні, натхненні Божим промислом релігійні тексти) — від Матвія, Марка, Луки та Івана, апостольські послання, деякі так звані апокрифічні Євангелія, які з тих чи інших причин не входять до традиційного християнського корпусу, рідкісні згадки з текстів нехристиянських авторів, як-от уривки з праць єврейського історика І століття Йосипа Флавія, нарешті, деякі епізоди з Мішни (зведення неписаних законів стародавнього юдаїзму, що передавалися в усній традиції). Ці джерела, звісно, складно назвати повними, але в кінцевому підсумку вони значно об’ємніші й яскравіші за ті, в яких згадують численних історичних діячів античності — Сократа, Піфагора, Александра Македонського чи більшість римських імператорів.

Навіть якщо Ісус не залишив по Собі письмових свідчень, сьогодні жоден серйозний історик не сумнівається в Його існуванні. А втім, це залишалося неочевидним у ХІХ столітті для Давида Фрідріха Штрауса чи Крістіана Бауера, засновника Тюбінгенської школи, чи навіть у ХХ столітті для Поля-Луї Кушу, лідера «мітологів». Єврей на ім’я Єшуа (Ісус), безперечно, жив у Палестині на початку І століття. Мандрівного проповідника, який обійшов Галілею й Юдею, зрештою, заарештували за напучуванням духовенства Єрусалиму, первосвященників Анни та Йосипа, знаного як Кайяфа, його зятя. Після нетривалого розгляду справи Його засудили до смерті й розіп’яли біля воріт Святого міста за наказом римського правителя Понтія Пилата, за часів правління імператора Тиберія. Це доведені факти. Але до них залишається багато запитань. Що ми знаємо загалом про Його життя? Яким Його бачили сучасники? Єврейським реформатором? Можливо, але якого типу? Чи називав Він себе визволителем Ізраїлю або Пророком останніх часів? Чому Його стратили? Яку відповідальність понесли римська окупаційна влада й офіційні особи Храму за Його трагічну смерть? Чи справді Він був засновником християнства?