Іван і Феба

Уклінно дякую:

Усім борцям і борчиням за Україну, названим і неназваним, живим і мертвим;

Маркіянові Іващишину, Ігореві Коцюрубі, Роксоляні Шимчук, Тарасові Прохаську, Андріану Кліщу, Олегові Кузану, Марії Маєрчик — учасникам Революції на граніті, розмови з якими сформували цей задум;

Соломії Павличко, з чиєї книжки все почалося;

Маріанні Кіяновській, Оксані Забужко, Жанні Слоньовській, Мар’яні Савці, котрі стояли біля витоків ідеї, а також надихали і підтримували мене в найважчі години, і насправді тут блякнуть будь-які слова подяки;

Соломії Чубай, Світлані Одинець, Богдані Матіяш, Діані Гарді та Набілові Хану — за неоціненну допомогу малу і велику;

Ігореві Маркову, Дмитрові Лендєлу, Василеві Шандру, Олександрові Гаврошу — за розмови і щедро надану інформацію;

Факультету Східноєвропейських і Євразійських Студій Техаського університету в місті Остін та особисто Мері Ньюбергер — за незмінну підтримку;

Балтійському Центру письменників і перекладачів на острові Готланд, а також бібліотеці Готландського кампусу Університету Упсали, де і була написана значна частина цього твору;

Моїм батькам Ользі й Петрові Кішкам, без чиєї доброти і любові нічого б не вийшло;

Марену Маре, Антоніо Вівальді, Томазо Антоніо Віталі, Йогану Себастьяну Баху, і особливо — Жану-Батисту Люллі і Мішелю-Рішару Делаланду, за чию музику я весь цей час трималася, мов за рятівну нитку в мороці.

Він — видовжена свічка, він — смерека...

Петро Мідянка

Може, має дама панцир —

Хай його міцніше стисне.

Леся Українка

Мусиш тільки вважати, шоб не скисло вино —

Ше на нас прийде час розливати його.

Кузьма Скрябін

Частина перша

СТУМА

Якби батько тоді не поранив йому на руці сухожилля, то, може, в той понеділок Іван би таки втік із дому. Стояв і слухав Маргіту й Мирона Васильовича — і нічого не розумів, наче вони говорили незнайомою йому мовою. «Зробимо бефстроганоф, — казала Маргіта, повертаючи до Івана усміхнене обличчя, — і на голубці трохи дамо, так, синочку? На голубці до свинини, та Ондія най стане коло сокачок, бо як ся син аптекаря женив, то покрали парадну шонку, шо на словаках купили». — «А капуста?» — питав Мирон Васильович. «Та вже маєме, Ілдія привезла! — усміхалася Маргіта і до нього — як завжди, напахченого, красивого, чисто виголеного, вбраного в білосніжну сорочку. — Н-но, свате, та зайдіть до нас! Та вже півгодини туй стоїте! Та до хати! Та хоч ся мало погостите!»

Мирон Васильович уранці привіз теля. Воно було свіжо­забите, загорнуте у шмат товстого промислового поліетилену. Лежало на острівцеві цементу, звідусіль оточеному буянням червневої зелені, і над ним млосно вилися молоді оси. Літо ще тільки почалося, а земля вже дихала жаром, мов обуджена піч. У повітрі, свіжому в цей ранковий час, повільно визрівала сліпуча полуденна гарячінь. Дерева в саду вже повідцвітали, і погасли головешки півоній, але прокинулися троянди, які Маргіта плекала з особливою любов’ю. Ще майже ніщо не плодоносило, і тільки на кущах малини де-не-де проступали червоні ягоди. «Я прийшов, вони кажуть — вибирай, я вибрав, потім уже бачу — тільки голова на палі стирчить», — переказував свої враження від поїздки в село Мирон Васильович.

Поки Мирон Васильович розмовляв з Маргітою, Іван і батько перенесли м’ясо до підвалу, аби порізати його на порційні шматки. У підвалі було прохолодно, а лампочка під низькою стелею світила тьмяно. На дерев’яних полицях стояли великі бутлі з вином, яке пахло навіть і крізь товсте скло. Узялися до свіжини, але не встигли гаразд і потрудитися над нею, як батьків ніж ковзнув по слизькому рожево-­білому телячому суглобу та, замість угрузнути в м’ясо й зупинитися, продовжив рух. Ніж поранив Івана: слизнув по голій руці, гостро вколовши десь біля ліктьової ямки. Іван від несподіванки скрикнув і вхопився за руку; ранка була маленька, але, видно, глибока. У голові запаморочилося. Перед очима попливли різнобарвні кола, і він, притулившись спиною до стіни, повільно сповз додолу, бо ноги його не тримали. Це оси знадвору залетіли сюди, та, видно, одна з них, найміцніша, комаха з залізним жалом, замість мертвого тіла вкусила живе.