Холодний вітер перемін

Ніна Фіалко

Холодний вітер перемін

Крадіжка

Йдучи з роботи і побачивши метушню покупців біля магазину «Тканини», Василина зупинилася. Скупчення людей свідчило, що мають «викинути» в продаж дефіцитну тканину. Ніхто ще не знав, яку саме, але в чергу шикувалися всі, хто потребував цього товару. Подейкували, що привезли ситець і штапель — саме вони були в широкому вжитку в багатьох родинах. Василина також зайняла чергу і попередила, що мусить зайти додому по гроші, бо потрібної суми при собі не мала. Тішилася, що матиме тепер змогу пошити донечкам обнови до свят. До Польських Фільварків ніби й недалеко, але від швидкої ходи захекалась і подих перевела лише тоді, коли зайшла до помешкання.

Наталя з Галинкою сиділи за уроками біля столу і, побачив­­ши схвильовану неньку, вибігли назустріч.

— Мамусю, за тобою сто вовків гналися? — здивовано запитала наймолодша, Галинка.

— Ой, діти, зачекайте! Мушу ще повернутися до магазину, а потім усе вам розкажу.

Василина, не роззуваючись, підійшла до шафи і засунула руку до сховку, де лежали гроші. Розмотала з тканини відкладе­­ні купюри, порахувала, і, виявивши нестачу, перелякано звела погляд на доньок.

— До нас ніхто чужий не заходив? — запитала вона і відчула, як почало тремтіти все тіло.

— Ні-і! — в один голос відповіли доньки.

Василина безсило опустилася на стілець і подумала: «Мабуть, по обновках. Невже Яків узяв?».

— А що сталося? — допитувалася Наталя, котра здогадалася, що мама недорахувалася грошей.

Діти знали, що сімейним бюджетом розпоряджалася лише вона, і без її дозволу ніхто не наважувався взяти хоч копійку. Навіть батько віддавав їй зарплату і мати виділяла йому на цигарки.

— Зайняла чергу за ситцем, а тепер мушу відмовитися від покупки, бо тих грошей, що тут залишилися, не вистачить до зарплати на харчі. Злодій якийсь жалісливий, бо міг би й усі загребти... — мовила Василина і, насупившись, стала перевдягатися.

Готуючи вечерю, думала про чоловіка. В часи тотального дефіциту товарів він також не проминав нагоди придбати якийсь одяг для дітей чи дружини, коли спекулянти приносили товари і до їхньої установи. Спочатку жінки вибирали, а потім і чоловікам пропонували, особливо Якову Івановичу, бо в нього три доньки і молода дружина. «Якщо гроші взяв він, то, напевне, на щось важливіше, ніж ситець», — думала Василина, поглядаючи на годинник. Вже й найстарша, Рита, повернулась і взялася до уроків, а чоловіка досі не було. Таке з ним частенько траплялося, тож сіли вечеряти без нього.

— Чому такі похмурі? — поцікавилася Рита й подумала, що вона щось проґавила, поки займалася своїми справами.

Молодші сестри лише глянули на матір, даючи зрозуміти, що відповідь треба шукати у неї. Василина не мала наміру піднімати бучу, поки не поговорить з чоловіком. Надіялася, що це він взяв гроші й забув їй сказати. Досі подібного не траплялося, тому з нетерпінням чекала його.

Стрілки годинника наближалися до півночі, коли з гуркотом відчинилися вхідні двері й на порозі постав п’яний Яків. Довго вовтузився біля порога, намагаючись скинути взуття та верхній одяг, а потім брутально вилаявся:

— У мене жінка є чи нема, мать твою...?

У таких випадках діти швиденько зникали у своїй кімнаті, а Василина, не сперечаючись, намагалася вкласти його до ліжка. Сьогодні, розтривожена виявленою пропажею, вийшла назустріч і пильно розглядала його, надіючись побачити якийсь пакунок. Яків повернувся з порожніми руками, і це наштовхнуло її на думку, що він напився за гроші з сімейного бюджету. Прикро стало, що чоловік на догоду власним забаганкам знехтував родиною. Злість, яка накопичувалася весь вечір, виплеснулась на язиці:

— Як ти міг пропити гроші, які ми відкладали на обновки дітям?! Совісті в тебе нема... — не встигла договорити, бо міцний чоловіків кулак затулив їй рота.