Хотіла б я піснею стати

ВИШЕНЬКИ Поблискують черешеньки В листі зелененькім, Черешеньки ваблять очі Діточкам маленьким. Дівчаточко й хлопґяточко Під деревцем скачуть, Простягають рученята Та мало не плачуть: Раді б вишню зґїсти, Та високо лізти, Ой раді б зірвати, Та годі дістати! “Ой вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі?” “Ой того ми так високо Виросли на гіллі, — Якби зросли низесенько, Чи то ж би доспіли?”

* * * Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало! Онде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сіл стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі. Хвилюють лани золотії, Здається, без краю, — аж знову Бори величезні, густії Провадять таємну розмову. Он ярочки зелененькі, Стежечки по них маленькі, Перевиті, мов стрічечки, Збігаються до річечки, Річка плине, берег рвучи, Далі, далі попід кручі... Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе його не знавало!.. ВЕСНЯНКА Сестрі Олесі Як яснеє сонце Закине свій промінь ясний До тебе в віконце, — Озвись на привіт весняний. Олесю, серденько, Співай веселенько! Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку! Як бідну первістку, Дочасну, морози побґють І кущик любистку Холоднії роси поллють,— Не плач, моя роже, Весна переможе! Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку! КОЛИСКОВА Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пізній-бо час. Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то за печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль. Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько! Лихо не спитьѕ Леле, дитинонько! Жить — сльози лить. Сором хилитися, Долі коритися; Час твій прийде З долею битися, — Сон пропадеѕ Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до насѕ Спи ж ти, малесенький, Поки є час! НАДІЯ Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, — Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадкиѕ Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна.

* * * Стояла я i слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла. Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії; Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії.

* * * Дивлюсь я на яснії зорі, Смутні мої думи, смутні. Сміються байдужії зорі Холодним промінням мені. Ви, зорі, байдужії зорі! Колись ви інакші були, В той час, коли ви мені в серце Солодку отруту лили.

* * * Знов весна, i знов надії В серці хворім оживають, Знов мене колишуть мрії, Сни про щастя навівають. Весна-красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас, хоч i знаю, Що ви всі зрадливіѕ

CONTRA SPEM SPERO! (Без надії сподіватись!) Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть, i настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту кремґяную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей: Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!

* * * Літо краснеє минуло, Сніг лежить на полі; Діти з хати виглядають В вікнаѕ шкода волі! Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають: “І нащо зима та люта? — Все вони питають. — Он все поле сніг завіяв, Хоч не йди із хати! У замкнуті дивись вікна, Ніде й погуляти! Сніг з морозом поморозив Всі на полі квітиѕ Десь зима та не скінчиться!” — Нарікають діти. Ждіте, ждіте, любі діти! Літо знов прилине, Прийде мила годинонька, Як зима та згине; І заквітне наше поле, І зазеленіє, — Знов його весна прекрасна Квіточками вкриє.