Сонячні зайчики

ВЕСЕЛКА ВИГНУЛАСЬ ДУГОЮ Веселка вигнулась дугою і нахилилась над водою. І землю радують згори її чудові кольори. Стрічку жовту — справжню звабу, дарували їй кульбаби. А червону — гордий мак, пломеніти він мастак! Синю стрічку — ну це ж треба! — піднесло їй літнє небо! Дзвоники — бузкову стрічку їй поклали біля річки. Для красуні стрічку білу дарували хмарки милі. А зелену — то травиця, що росла біля криниці. Каже до Веселки небо: — Я роблю усе, як треба! Ось іще візьми вінок із усіх моїх квіток: мальви, маку і ромашки, з лугової диво-кашки, із волошок, із ясмину, із весняної калини… Цей віночок, пишна доню, я кладу в твої долоні. Будь, Веселочко, щаслива, зоставайся завжди дивом, мила дощику небога — подарована нам Богом! ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ Якщо говорити між нами, то все починається з мами: і казочка перша у світі, і сонячна подорож в літо, найперші, легенькі сніжинки і сяюча диво-ялинка! Від мами — і літери, й слово, і зроблена разом обнова. Якщо говорити між нами, то все починається з мами! ОСІНЬ ПЕНЗЛИКА ВЗЯЛА Осінь пензлика взяла, малювати почала. В білокорої берізки золотила довгі кіски. Став багряним колір чуба в мудрого дідуся-дуба. Дві сестрички, дві осички стали жовті, мов лисички. А довкруг, довкруг травиця тихо-тихо золотиться. Ось палахкотять калина, горобина і шипшина. Не вгаває щедра осінь, а малює неба просинь. Ще — тоненькі павутинки, сірий дощик і хмаринки... Пензлик біга, без упину — гарна в осені картина! ОСІНЬ Осінь на камінчику над ставком присіла. Мило із промінчиком осінь говорила. Дав промінчик осені золотої фарби, щоб змінила господиня довколишні барви. Осінь розсміялася радісно, щасливо: — Трішки постараюся — зроблю справжнє диво! Зараз ось розбавлю фарбу-жовтяницю, уділю дві краплі зеленій травиці. А сосні не треба! Хай зелено буде. Згадувати літо будуть звірі й люди. УЗЯЛА ЗИМА БАТІГ Узяла зима батіг — вибиває з міха сніг. Сам летіти не хотів, бо вві сні розледачів. Але мусить, хоч не хоче, бо батіг його лоскоче. БІГАВ ПІВЕНЬ ПО СНІЖКУ Бігав півень по сніжку у вогненнім кожушку. Змерзли лапи без чобіт, тому вилетів на пліт. Але й там тепла нема, розгулялася зима! Гірко півень наш зітхнув і на сідало майнув. СОРОЧКА ДЛЯ ВЕСНИ Вийшло сонечко із хати для весни сорочку ткати. На верстаті веселкову справило весні обнову. В човник шпулечку заклало і поткало, і поткало! Ну і вийшла та тканина — легка, ніжна, мов хмарина! ДЯДЬКО ГРІМ В хмарі — терем, а у нім спочиває дядько Грім. А як добре він проспиться, то гукає Блискавицю: — Гей, сестрице Блискавице! Хоч і солодко так спиться, прокидайся-но мерщій! Меч бери вогненний свій! Хмара сонце заступає, Блискавка мечем махає, Грім гуркоче, супить брови... Радий ліс і радість полю: п’є земля води доволі. ЛІТО З СОНЕЧКОМ УДВОХ Літо з сонечком удвох натомились. Кажуть: — Ох! Цілий день ми не гуляли — в житі колос наливали. Підтягнули ми за вушка і картоплю, і петрушку, огірочки й помідори — щоби достигали скоро. Годі, годі працювати, йдемо вже відпочивати! Сонечко пішло в хатину. Літо ж під кущем калини до землі припало. Тепла ніч настала. ВІТЕР ПЕНЗЛИКА УЗЯВ Вітер пензлика узяв, вітер сонце малював. Раз! — промінчик. Два! — промінчик. Сів вітрисько на ослінчик. Із чола він витер піт: — Я живу чимало літ, та від спеки й на малюнку я не маю порятунку. Намалюю білолиці ще й хмариноньки-сестриці. Намалюю дощик з ковшиком і горщик. Сонце каже: — Навесні . не зашкодить дощ мені. Тож нехай із краю в край буде гарним урожай! МАЛЬВА Мальва очі розтулила: Світ довкола гарний, милий! Ранок аж оторопів: Це — не квітка! Диво з див! Джміль загув несамовито: Квітка ця — перлинка літа! З НІРКИ ВИЛІЗ ЧОРНИЙ КРІТ З нірки виліз чорний кріт: — Що в городі пахне? Кріп! Скину брилика хутенько, вкину в нього кропу жменьку. Прихоплю іще петрушки, хай кротиха зварить юшку! ГОПАК На тину вмостився шпак і висвистує гопак! Кліпнула цибуля оком і в танок пішла з підскоком. Морква косу розпустила: — Ой, лежать мені несила! Підхопила огірочка й закружляла у таночку. А за нею — кріп, кріп, гілочками тріп, тріп! Тупнув двічі дід Гарбуз та й по вуха в землю вгруз! Помідор, хоч карапузик, скинув з голови картузик, так ногами витинає, ледве гілку не зламає!