Зайчикова книжечка. віршоказки

Отож у цій, у Зайчиковій, книжечці розкаже Тато Зайчик, що було із ним маленьким:

як він грався й ніжився; яких спізнав пригод і насолод; як виручав він друзів;

з ворогами як вчився жити в мирі і добрі… Це все було із Зайчиком — чи з нами? І у твоїх, Зайчатку, тата й мами було так само і пригод, і мрій, і пустощів, і усмішок багато… Ану ж бо, пригорнись до мами й тата — і прочитайте про пригоди ці. А потім попроси їх розказати, які були в дитинстві мама й тато — смішні, цікаві, радісні Зайці… Ж

ив собі Зайчик — ву́шка-сплю́шка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді гри́зяв кору в садку. Одне слово, жив, як усі зайці, — аж раптом надибав зернятка оці...

З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.

— Ото вже роззява! — наш Зайчик шепче.

Та бачить — на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку — зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода і з’їсти.

Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав: «Завтра у супчик вкину. Може, якась це заморська приправа, тож супчик у мене вийде на славу».

Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив:

— Це не годиться в суп! Гірчить у роті, ще й аромату від цього нібито небагато. Не варто ними псувати страву. Краще я посаджу їх — цікаво... А був наш Зайчик — варто сказати — трішечки, знаєте, лінькуватий. На грядці в нього все більше пусто — легше купити