У місті, що зветься по-княжому Львів, не так вже й багато знайдеться левів, з якими ви могли б собі поспілкуватися за чашкою запашного какао. Я знаю лише одного — то знаменитий колекціонер казок, мандрівник і видавець пан Лео, якого ще називають Старим Левом. З того моменту, як він оселився на площі Ринок у затишній мансарді, з вікна якої можна побачити годинник на вежі ратуші, минуло чимало літ. За цей час Старий Лев не став молодшим, але й сказати, що постарів, ніхто не наважиться. Бо он як він жваво чимчикує через площу до свого улюбленого Grand-café, де купує щоранку найсмачніші у місті круасани.
У Львові середина грудня. Та снігу й досі немає. На площі розкинувся різдвяний ярмарок, і Лев лавірує поміж ятками з яскравими сувенірними дрібницями, карпатськими чаями та вовняними шкарпетками. У кафе так смачно пахне випічкою — аж слинки течуть. Чемно подякувавши за круасани, Старий Лев повертається додому. А оскільки тут, на Ринку, до всього рукою подати, то кава в його кавнику не встигає охолонути.
Найбільше задоволення — переглядати за кавою з круасаном ранкову пошту. Аж тут із газети, яка все ще виходила по п’ятницях, вилетів лист. Лев нетерпляче розірвав конверт, розгорнув аркуш і прочитав:
«Любий Лео, сподіваюся, ти нас іще не забув. А якщо і забув, то скоро пригадаєш, бо ми вирішили приїхати тебе привітати! Сюрприз!
Твої Жирафа Жозефіна, Слон Джон і Кро-Крокодил»
Привітати? Із чим? Лев пошкрябав гриву і зазирнув до календаря, загинаючи пальці. Себто як? Завтра тринадцяте грудня, його день народження? Лев аж підскочив на своєму кріслі-гойдалці і розхлюпав каву на столик. За видавничими справами, готуючи нові книжки, порядкуючи в книгарні, Лев узагалі втратив лік дням. Він дуже любив своїх друзів, але приймати гостей — то відповідальна справа!
Торт! До дня народження потрібен торт! Старий Лев зазирнув до холодильника і розчаровано захряснув дверцята. Схопив з полиці кулінарну книжку знаної львівської майстрині пані Стефи і заходився її гарячково гортати, шукати рецепти й виписувати потрібні інгредієнти.
Схопивши великого кошика, Лео подався на Галицький ринок. То було його улюблене заняття — ходити поміж торговими рядами у пошуках смачненького.
Чого лише тут не було — від заморських фруктів до карпатських грибів!!! Найгустіша сметанка, наймасніший сир, найсвіжіші яйця, найзапашніший шпондерок, найсоковитіша шинка. Набравши до кошика всього з горою, Лео мерщій кинувся додому.
І тут почувся скрегіт гальм і крики водія: Лев так поспішав, що ступив на червоне світло! На переході загальмував чудо-поїзд, великий джип різко засигналив, а з-за рогу вигулькнув трамвай і голосно задзеленчав. Лев хотів схопитися за голову, але тримав поперед себе кошика і дуже боявся, щоб з нього не повипадали шинка, яйця і мандарини. Тож він заплющив очі і, скориставшись моментом, під цей дикий гармидер зник у натовпі, обравши інший шлях додому.
Вдома він вирішив спекти торт. Кілька крапель валер’янки до склянки води для заспокоєння — і ось уже Лев береться до справи.
Перед очима — розгорнута книга рецептів пані Стефи.
«Узяти 12 добірних свіжих яєць, відділити жовтки від білків, збити з цукром...»
Та, на лихо, яєчна шкаралупа геть розтрощилася, жовтки ляпнули в миску з білками, а шкаралупа впала у миску із жовтками. Лев спробував її звідти вибрати, але увесь запацькався. Хотів витертися рушником, але зачепив паперовий пакет із борошном, той гепнув на підлогу, і в повітря здійнялась біла хмара. Левові закрутило в носі — і він так голосно чхнув, що відкрита пляшка з олією підстрибнула, покотилася зі столу і з гуркотом впала додолу, вихлюпуючи золотисту калюжу просто на розсипане борошно.
Саме цієї миті у двері нетерпляче подзвонили. Лев рушив до виходу, але послизнувся і бахнувся просто на підлогу — в борошно з олією. Загарчавши від безсилої люті, він усе-таки підвівся і, скинувши заляпаний халат, подався відчиняти двері. На порозі стояла збентежена сусідка у фартушку і великих окулярах.
— Швидше! Врятуйте мою кицю! Врятуйте Тусю! — і вона кинулася східцями вгору, до горища, а Лев за нею.
