Книга гуски

***

Мене звуть Аньєс, але це не має ніякого значення. Можна вийти в помаранчевий садок і підписати кожен плід — «Франсуаза», «П’єр», «Діана», «Луї», — але що це змінить? Головне в помаранчі — її помаранчевість. Те саме й зі мною. Мене могли звати Одеттою, Генрієттою, Клементиною, але що з того? Помаранча — це лише помаранча, лялька — це просто лялька. Жодне ім’я ніколи не відрізнятиме ляльку від інших ляльок. Ляльку можна купати, одягати, годувати повітрям із пляшечки й укладати в ліжко, наспівуючи колискові, які мала б наспівувати всяка мати своїй дитині. Та однак жодна лялька не може навіть померти, бо вона ніколи не жила.

Єдине ім’я, що має значення в цій історії, — це Фаб’єн. Фаб’єн — не ніж, не помаранча й не співачка колискових, але вона може стати будь-чим із цього переліку. Тобто колись могла. Бо тепер вона мертва. Про це мені написала мати, єдина з родичів, хто залишився в мене у Сен-­Ремі, хоча вона писала не власне про смерть Фаб’єн, а про народження своєї першої правнучки. Якби я не переїхала якнайдалі від неї, вона діймала б мене, чого я теж не народила їй онука до колекції. Ось що мені подобається в Америці: я достатньо далеко від матері, щоб вона переймалася мною. Вона, втім, давно вже не переймається. Покинула ще задовго до того, як я вийшла заміж, а все завдяки моїй славі.

Америка й слава: годяться однаково, коли прагнеш здобути свободу від матері.

У постскриптумі до свого листа мати зазначила, що Фаб’єн померла місяць тому — «de la même manière que sa sœur Joline», так само, як її сестра. Жолін сконала в пологах 1946 року; тоді їй було сімнадцять. Фаб’єн — 1966-го, у двадцять сім. Можливо, тут ви скажете, що за двадцять років пологи мали б стати менш смертоносними для жінок чи що таке лихо не здатне двічі спіткати одну й ту саму родину, але якщо так — готуйтеся, що за це хтось неодмінно назве вас ідіотами, як Фаб’єн називала мене.

Першим моїм бажанням, коли я прочитала цей постскриптум, було в ту ж мить завагітніти. Я виносила б дитину і народила б її, а сама вижила б — я була цього певна так само, як власного імені. Й довела б, що мені під силу те, що не під силу Фаб’єн — бути пустою, ніякою, ні улюб­леницею, ні не-улюбленицею долі. Просто не мати долі.

(Думаючи так, я, очевидячки, приймала бажане за дій­сне, тому що вповні зрозуміти це бажання можуть лише ті люди, які мають долю.)

Проте щоб завагітніти, потрібні двоє, і навіть це не гарантує успіху. В моєму ж випадку, щоб завагітніти, треба спочатку знайти чоловіка, щоб зрадити Ерла (а тоді що? пояснювати йому, що краще чужа дитина, ніж яловий шлюб?), чи розлучитися з ним і вийти за іншого, здібнішого посіяти й пожати. Ні те, ні інше мене не влаштовує. Ерл кохає мене, а я люблю бути його дружиною. Він, мабуть, журиться, що не здатен подарувати мені дитя, але я вже сказала йому, що не для того вийшла за нього заміж, щоб неодмінно стати матір’ю. Коротше, ми обоє реалісти.

Коли ми переїхали з Франції, Ерл звільнився з Корпусу інженерів армії США й пішов працювати до свого батька, шанованого підрядника. Я облаштувала за нашим будинком город і розводжу курей. Тепер у мене завжди є зо два десятки птахів. Сподівалася ще розжитися козами на господарстві, завела двох козенят, але вони мали прикру звичку об’їдати живопліт і тікати. Ланкастер, штат Пенсильванія, — це не Сен-Ремі, тут я не можу бути пастушкою. Попервах я була для місцевих «французькою нареченою», і навіть тепер, по шести роках нашого шлюбу, коли ми вже більше не молодята, вони ще досі так мене називають. Ерлові це подобається. «Французька наречена» додає шику й лоску його життю, але французька наречена, що жене вулицею кіз, — це ганьбище.

Отож від кіз я відмовилася й вирішила натомість завести гусей. Минулої весни купила перших двох, тулузької породи, а цього року придбала ще двох китайських. Ерл проглянув каталог і пожартував, що далі нам треба заводити щороку по парі — спершу американських, тоді африканських, далі померанських і, нарешті, шéтландських. Розведемо міжнародну банду, сказав він, але забув, що дві з моїх пар невдовзі стануть батьками. За рік у мене бу­дуть гусенята.