Ще раз висловлюю особливу подяку Джеффові Вілкіну та Дмитру Радойсу за їхній позитивний внесок.
Роман у 125-ти розділах,
включно з прологом, епілогом
та постскриптумом, що
документує життя та часи
Дункана Хоакіма Каца,
бразильсько-американського романіста
З англійської переклав Роман Гардашук
Видатна людина — яка вона?.. Вона радше бреше, ніж говорить правду; це вимагає більше духу та волі. У ній є самість, придатна хвалі та осуду, власна справедливість, непіддатна оскарженню.
— Жан-Крістоф Фоєтон, «Meliora Speramus»
Всякий дурень може казати правду; брехати здатна лише людина дотепна й мудра.
— Фрідріх Ніцше, «Нема нічого»
Брехнею людина відкидає і неначе знищує свою людську гідність.
— Іммануїл Кант, «Основи метафізики чеснотності»
Правда — це брехня, змішана з великою кількістю цукрози.
— Зиґмунд Боданіс, «Аромат обману»
Пролог
Я — письменник
Я — письменник. Завше знав, що ним стану. Мій татко — теж. Він це виявив, коли мені було два рочки, знайшовши мене склубоченим у кутку свого кабінету — я саме жмакав сторінки першого видання Рількевих «Елеґій» (яких усього лишилося кілька примірників) і запихав собі до рота. Він знав. Може, знав надто добре. Поки мені сповнилось чотири, я вже ум’яв усього Бекона і, слідуючи філософовим настановам, поглинув чи не всього батькового Байрона, Кітса та Шеллі. До шести років пішов весь Бальзак, окрім його «Дотепних оповідей», до яких я на той час не мав ще смаку, а як мені стало дванадцять, я вичистив усе стравне з французького письменства XIX століття за звісним винятком Ежена Сю. На свою бар-міцву я з’їв Гарді з Манцоні та Вітторіні за антипасто, кальцоне з Буццаті й Павезе, з Ґадда, Джойсом і Бекетом на десерт. У п’ятнадцять я саме починав скубати російщину, як мій татко, боячись, що я спустошу решту Німеччини та всю Південну Америку (див. розділ «Трошки про автора»), зрештою вирішив дати мені власне перо й папір. Коли в нього таки дійшли до того руки, мені вже було шістнадцять і більша частина бібліотеки лишилася без переплетів, коли хоч зі сторінками. Не чекаючи, доки розіб’ю йому серце, я подякував батькові за дар пергаменту й чорнила, повернувши нез’їдені порції Гамсуна, Ібсена та Стріндберґа. Зітхнувши саме так, аби із зітханням не випустити й дух, він скрушно мені подякував.
До свого двадцятип’ятиріччя я написав десять романів, вісім п’єс, десятки оповідань, купу віршів, та через свій юний вік і надмірну скромність я видавав їх під усілякими псевдонімами на кшталт Еліота, По, Павнда. Моє письмо послуговувалося чималим успіхом і схвальними рецензіями й забезпечувало мене в університетські роки й кілька літ потому, хоч я й не виграв «Стипендію з креативного письма» під жодним із цих імен. Але потім сталося непоправне: незадовго перед випуском було викрито мою справжню особу через сміховинну статтю-розслідування студента-журналіста Бернштейна, й відтоді мені довелося використовувати своє справжнє ім’я — Д. Х. (Дункан Хоакім) Кац. Це викриття, безперечно, було вкрай прикрим, бо мені вдалося зібрати чималу читацьку авдиторію та забезпечити безтурботне життя через використання імен інших письменників; я таки не був певен, що щось моє хтось куплятиме.
Я усе ж спробував писати від себе. Власні твори. Романи. Та, як воно ведеться, успіху не досяг. Власне, до прикладу, наступний лист від нью-йоркської агентеси (що таки змилосердилася й узялася зі мною працювати) дасть вам уявлення про те, наскільки мої справи пішли шкереберть:
ШАНОВН П КАЦ
ДОТЕПНО КРПК ВПРАВНО КРПК ТА НАДТО ВИГАДЛИВО КРПК МАЛО Б ПИСАТИСЬ У СТАРШОМУ ВІЦІ КРПК НАЙКРАЩЕ ПІСЛЯ ШІСТДЕСЯТИ КРПК КОЛИ ВИ ВЖЕ СФОРМУВАЛИСЬ КРПК ЯК ПИСЬМЕННИК КРПК ТРИМАЙТЕСЬ КРПК
ЩИРО
СЕЙДІ ЛІПШИЦ
Після шістдесяти! Коли блідаве сяєво повиє тьмяну шибу! Коли погасне хвиля в шумовинні! Після шістдесяти! Новини були невтішні. Спершу я подумав був віддалитися в покої, перебитися годними сторінками німецького Weltschmerz1 — чимось слиногінним і гнітючим. «Страждання юного Вертера» зазвичай гарно смакували в таких випадках, або кусінь Гайне з нотками Малера. Натомість я вдовольнився гуавовим нектаром — одним духом — і якусь хвилину провів над меланхолійними факсиміле Едварда Мунка.