Колискова для Софійки

Ніна Фіалко

колискова для софійки

Роман

Складно пояснити, чому в нашій країні ніхто не намагається порушувати питання про заборону сурогатного материнства. Натомість широко рекламується обґрунтування деяких діячів української науки, що це не що інше, як розвиток передових технологій та зростання свідомості сучасного суспільства. Шкода, що мало тих, хто пояснює аморальність багатьох людей, яка може обернутися для українців національною катастрофою. Хтось же має почати пояснювати людям, що, народжуючи та продаючи дітей, ми формуємо негативний образ нашої держави, яка стала «Меккою сурогатного материнства».

На живих прикладах своїх чотирьох героїнь авторка намагається показати позитивні та негативні сторони сурогатного материнства. Події відбуваються в наш час. Роман захоплює з першої сторінки, читається легко та спонукає до багатьох роздумів і запитань...

Непередбачувана подорож

І з прочиненого вікна повіяло вранішньою прохолодою. Поміж поодинокі хмаринки пробивалися перші промені весняного сонця, віщуючи погожий день. Жінка солодко потягнулася на ліжку, але не поспішала вставати. Благополучно звільнившись від «обов’язку», тепер мала можливість ще кілька днів під наглядом лікарів відпочити. Про клієнтів цієї установи, в якій вона перебувала, дбають краще, ніж про власних дітей... «Не туди думки свої спрямовую, — схаменулася вона. — Поживу мрією, котра, як вільна птаха, лине туди, де найменше шансів для її здійснення». А раптом! Хто не ризикує, той не смакує шампанським. Скільки разів уже обпікалася на тому, коли ризик не виправдовував сподівань, але вірила, що хоч раз у житті має поталанити.

Від суперечливих думок розпирало голову. Сьогодні Соня почувалася вільною і була задоволена собою. Трішки терпіння — і можна буде перегорнути ще одну сторінку свого грішного життя. Чому грішного? Хіба вона когось вбила чи обікрала? Ні! Вона подарувала щастя іншим людям. Це по-християнськи робити когось щасливим! Чекала, коли і їй доля всміхнеться...

Важко дати точне визначення цьому почуттю, бо люди­­ні до повного щастя завжди чогось не вистачає. В одних є гроші, гарна робота, маєтки, а не чути в домі дитячого сміху — і вже мало не катастрофа. В інших — діточок, як на небі зірочок, а в родині смуток, бо ледве зводять кінці з кінцями. Ще людство не придумало, яким чином урівноважити ці дві проблеми, щоб у світі ставало більше щасливих людей.

Як не дивно, але в багатьох родинах до інших додалася проблема народжуваності. На початку двадцять першого століття мрія народити «свою» дитину, виношену в жінці-інкубаторі, для бездітної пари стала реальністю. В деяких країнах законодавці досі ламають списи — ухвалювати закон про сурогатне материнство чи ні? Противником прихованої «торгівлі людьми» виступає не тільки церква... В Україні останнім часом права та обов’язки людей настільки нівельовані, що стирається червона лінія, через яку переступати не можна. Правильні вчинки ті, які не заборонені законом. Українські законодавці своєю «невтомною працею» залишили стільки вигідних для чорного бізнесу лазівок у старих законах, що при нинішньому «гуманному» правосудді ми і стали єдиною країною, де на законних підставах одні заробляють чималі кошти, а інші щасливими повертаються з дітьми додому.

Чи переймалася світовими проблемами жінка, яка після дев’ятимісячної важкої роботи нарешті звільнилась від плоду і почувалася вільною? Їй сьогодні не давала спокою лише одна думка: потрібно попередити маму, що повернеться не раніше, ніж через тиждень чи два... Навіть подрузі завчасу не хвалилася, скільки заробила грошей цього разу, бо обіцяне, згідно з угодою, мали виплатити тільки сьогодні. Не любила невизначеності, а особливо прив’язки свого життя до чужих рішень. Колись гадала, що своєю долею вона сама керує, а нещодавно зрозуміла: наважившись взяти участь у програмі сурогатного материнства, стала залежною від багатьох чинників.