Коротка історія музики

Що таке музика? Ви можете подумати, що це доволі просте запитання, та не настільки просте, як здається. Можна сказати, що музика — це приємний звук, який лине від когось, хто співає або грає на інструменті. Але чим є цей «приємний звук» і що ми робимо, коли співаємо чи граємо? Можемо стверджувати, що люди створюють мелодії, акорди, гармонію, ритм, такт. Безумовно, це складники музики. Та вони не пояснюють, що таке музика у принципі.

Уперше з її елементами ми стикаємося ще в материнському лоні. Немовлятами починаємо чути приблизно у віці п’ятнадцяти тижнів. Звук, який домінує в нашому житті, — це серцебиття матері. Воно завжди поруч, як і дихання. Ще до народження ми усвідомлюємо ці два ритми, які звучать постійно, прискорюючись і сповільнюючись залежно від того, як активно рухається мама. Тому не дивно, що більшість людей приходять на світ із певним відчуттям ритму.

Після народження, впродовж першого року життя ми реагуємо на базовий вид «значення», можливо, навіть «музики». Ви знаєте, як звучить «дитяча мова». Це коли голос перебільшено підвищується і знижується, щоб підкреслити настрій того, про що йдеться: «Овва, яка гарнюня!», «О, ну і бовдур же я!». Цю перебільшену мову, майже як пісеньку, використовують у дуже різних культурах у всьому світі. Дитина у відповідь усміхається, сміється, поважніє, сприймаючи слова й тон «серйозно», навіть не розуміючи значення. І є думка, що це, можливо, одне з джерел людської музики.

Я кажу «людська» музика. Але це ще питання: музика — виключно людська діяльність чи вона притаманна й іншим тваринам?

Ми належимо до виду мавп, а всі мавпи мають широкий спектр звуків — виття, крики, свист, заклики, гарчання — для вираження емоцій і конкретних смислів: захвату, страху, хвилювання, небезпеки. Як і дитяча мова, мавпячі крики можуть здаватися доволі «музикальними». Звуки, які видають деякі тварини, настільки музикальні, що ми називаємо їх «піснями». Горбаті кити співають на найрізноманітніші лади, видаючи від високого щебетання до глибоких стогонів і бурчання, об’єднаних за «тематичним принципом», і пісня може тривати 20 хвилин або й довше. Ми називаємо птахів «співочими». Найскладніший пташиний спів особливий: він схожий на людську музику і виконується так швидко, що ми не чуємо нюансів. Якщо ж сповільнити цю пісню, можна вчути, що птахи, як і кити, розміщують ноти так, що вони здаються організованими, а не випадковими.

Чи творять мавпи, кити або птахи «музику»? Це залежить від того, як ви визначаєте «музику», тож, можливо, запитання безглузде. Чи можна вважати складні звуки китів і птахів чимось на кшталт мови? Знову ж таки залежно від того, як ви визначаєте «мову». На ці запитання відповідей у нас іще нема. Але відомо: людські мозок і горло еволюціонували настільки, що ми розмовляємо людськими мовами, і ця еволюція йшла пліч-о-пліч із розвитком музики. Адже саме тому, що ми маємо і мову, і музику, існує «історія музики», про яку можна писати.

Ритм — один із основних складників не лише музики, але й життя. Від народження до смерті нас оточує ритм. Наше власне серце б’ється. Коли ми ходимо, наші ноги рухаються в регулярному ритмі, не такому, як у чотириногих тварин. Кульгавість, стрибки й біг відрізняються за ритмом, так само як стук копит коня, коли він іде, біжить, скаче або жене учвал.

Багато перевірених часом видів діяльності надихали на музику завдяки характерним ритмам: копання, веслування, перетягування канатів, розбивання каміння. Промислова революція внесла в наше життя чимало механічних ритмів на додачу до ритмів природних. Коли ритм переривається або змінюється — приміром, коли кінь, який скаче учвал, перестрибує через паркан, коли хтось кидається бігти або зупиняється, — ми переживаємо напруження, очікування, здивування. З усіх цих ритмів постали ритми музики й танцю.