Залізні мечі, зранені серця. Доленосна війна Ізраїлю з ХАМАСом

Я почав писати цю книжку 8 жовтня 2023 року, після безсонної ночі.

Я вимкнув телевізор коли, на одному із закордонних каналів переглянув жахіття, що коїлися в поселеннях на кордоні з Газою, а на іншому — бурхливі вуличні акції на підтримку ХАМАСу в іноземних столицях.

Я знав, що цю ключову сторінку історії спотворять і сфальсифікують брехня та фейкові новини, а також — емоції, сліпий фанатизм, безтямна ненависть до одних і дурнувате преклоніння перед іншими. Я відчував, що мій обов’язок — розповісти правду про ці апокаліптичні події, які струсонули світ. Але розповісти цю правду зараз, сьогодні, а не за рік, два чи п’ять. Зараз.

Коли не брати до уваги кількох посилань, ця книжка не є академічною, як більшість із моїх попередніх праць. Перш ніж почати писати біографію Давида Бен-Ґуріона, я провів із ним дев’ять років, копітко досліджуючи кожен аспект його життя. Я мав вільний доступ до його особистого архіву, де зберігалося пів мільйона документів. На бажання я міг звірятися з ними, й це не враховуючи роботу із сотнями інших джерел, інтерв’ю, статей, фотографій, книжок... Я мав час. Це була розкіш, яку я не можу дозволити собі сьогодні.

Історія може чекати роками, поки більшість фактів спливуть на поверхню і стануть доступними для дослідників. Але ця книжка чекати не може. Фейкові новини й репортажі затоплюють медіа, студмістечка, легковірні уми юних студентів і дорослих вояків. У майбутньому можуть стати відомими істинні, нові факти, які забезпечать нас додатковою, недоступною сьогодні інформацією. Я готовий це прийняти.

Але, пишучи цю книжку, я хотів, щоб мій читач стежив за подіями точнісінько так само, як я, дихав тією самою атмосферою, пережив ці драматичні місяці разом зі мною, відчув увесь біль, рішучість, внутрішню боротьбу ізраїльтян і їхні пошуки порозуміння. Я намагався писати правду. Я намагався бути об’єктивним, але не безстороннім. Ніхто не може бути безстороннім. Ніколи.

Набуваючи форми в моїй уяві та на цих аркушах, рукопис був вірним супутником історії у процесі її щоденного творення.

Я прагнув, щоб ця книжка вийшла якнайшвидше, і вдячний моєму видавцеві, Моше Геллеру з KTAV, за його підтримку і боротьбу з безжальним чудовиськом, ім’я якому Час. Також я хочу подякувати моїй науковій асистентці й координаторці редакційної роботи Ніллі Овнат, за її відданість справі, її ідеї та сотні годин, які ми разом провели в пошуках джерел, повідомлень і свідків.

І я у великому боргу перед моїм другом Дороном Краковим за його виважену вичитку рукопису, мудрі поради й осяяння та спонтанне понаднормове редагування.

М. Б.