Маламандер. Книга 1

Поважаймо авторське право і працю одне одного.

Селії Т. Т.

Розділ 1

Морський Ад

Мабуть, ви вже бували раніше в Морському Аду, навіть не знаючи про це.

Коли ви приїздили туди, надворі точно було літо. На пляжі продавали морозиво, стояли лежаки, а вашу картоплю фрі намагався поцупити мартин. Ви, певне, тинялися літоралями1 зі своєю мамою, а ваш тато надибав ту дивну мушлю. Пригадуєте? Закладаюсь, що, відчалюючи додому, ви глянули з вікна автівки на напис «МОРСЬКИЙ САД», — літери якого світились лампочками над причалом, — і вже готові були забути про той день, проведений на узбережжі.

Якимось таким було те місце.

Влітку.

Але спробуйте завітати сюди, коли вриваються перші зимові бурі, коли літеру «С» здуває з причалу, як це завше трапляється в листопаді. Коли морська імла здіймається над вулицями містечка велетенськими примарними щупальцями, а солоний бриз брязкотить об вікна готелю «Ґранд Наутілус». Тоді мало хто навідується до Морського Аду. Навіть місцеві жителі тримаються подалі від берега, коли опускається темрява, а вітер завиває між Ґаврових скель та уламків лінкора «Левіафан», де дотепер, подейкують, мешкає слизький маламандер.

Та ви, мабуть, не вірите в маламандера. Либонь, вважаєте, що такої людини-амфібії не може існувати в природі. Заради бога. Насолоджуйтеся своїм морозивом і лежаками. Хай там як, а ця історія, певно, не для вас. Узагалі, зробіть собі таку ласку — зараз же припиніть читати. Згорніть цю книжку і замкніть її у старій жерстяній коробці. Обмотайте коробку важким ланцюгом і викиньте її з причалу. Забудьте, що ви взагалі коли-небудь чули про Морський Ад. Поверніться до свого звичного життя — станьте дорослими, одружіться і створіть сім’ю. А коли ваші дітки почнуть ходити, повезіть їх також на день до моря. Влітку, звісно ж. Прогуляйтеся пляжем і самі надибайте дивну мушлю. Нахиліться, щоб підібрати її. Тільки що це? Вона до чогось прилипла…

Прилипла до старої жерстяної коробки.

Замок вирвано, і ланцюга вже нема. Хіба море здатне на таке? Ви відмикаєте коробку і бачите, що…

Вона порожня.

Усередині немає нічого, крім молюсків та водоростей, і ще чогось. Чогось подібного на… слиз?

Ви чуєте позаду звук — схожий на кроки, що наближаються. На слизькі кроки ластів, що наближаються.

Ви обертаєтесь.

І що ви бачите?

Справді?

Що ж, може, ця історія таки для вас.

Розділ 2

Готель «Ґранд Наутілус»

Між іншим, мене звати Герберт Лемон. Але більшість кличе мене Гербі. Як видно з мого кашкета, я працюю в столі знахідок у готелі «Ґранд Наутілус». Хтось мені колись сказав, що в більшості готелів немає столу знахідок, але це якось неправильно. Що ж вони роблять з усім цим загубленим добром? І як законні власники отримують свої речі назад?

Гадаю, я трохи замалий для такої важливої роботи, але мене найняла сама леді Кракен, власниця готелю. Навіть містер Молюск, менеджер готелю, не може з цим нічого вдіяти. А він би залюбки, звісно, — адже ненавидить у готелі все, що не приносить грошей. Якби його воля, стіл знахідок закрився б, щойно він став менеджером, а мою маленьку затишну комірку у вестибюлі назавжди забили б дошками. І якби таке трапилось, я б ніколи не зустрів тієї дівчинки.

Дівчинки, яка залізла у моє вікно.

Дівчинки, яка благала: «Заховай мене!».

— Заховай мене!

Я оглядаю її з голови до ніг. Взагалі-то, тільки з голови, бо вона зачепилася за віконну засувку, а вікна підвалу впираються прямо у стелю. Якщо вона надумала мене пограбувати, їй це не дуже добре виходить.

— Будь ласка!

Я допомагаю пролізти їй досередини, і вона гепається вниз, мало не приплюснувши мене до підлоги. Надворі сніжить, тож крізь вікно також влітає чимало снігу.

Ми підводимось, і тепер я стою з дівчинкою лицем до лиця: вона одягнена в поношений светр, а на копиці кучерявого волосся в неї вовняна шапка з помпоном. Здається, вона хоче щось сказати, але завмирає, почувши гучні голоси нагорі. Голоси, що наближаються. Від паніки очі дівчинки округлюються.

— Сюди! — шепочу я і тягну її до великої дорожньої скрині, що вже десятиліттями стоїть тут нічийна. Не встигає вона щось сказати, як я заштовхую її всередину і затріскую кришку.