Хлопчик, який марив драконами. Книга 4

Ми маримо драконами, вони нам сняться. Дракони, які ширяють у небі, гарчать, дихають вогнем і мерехтять. Поки ми спимо у своїх ліжках, загорнені в ковдрочки, вони осявають наш сон. Міняться барвами, виблискують, світяться.

Та сни — це лише початок великої історії. І якщо ви читатимете далі, дізнаєтесь більше.

Бо насправді наші дракони навідують нас не тільки у снах.

Знаєте, наша компашка довідалася таємницю про те, що дракони ростуть на деревах. У глибині саду мого дідуся, поміж кущів ожини і заростей кропиви, ми знайшли одне таке особливе дерево.

Якби я бовкнув це комусь, майже всі закотили б очі й подумали б, що я жартую, — і це добре. Бо ми не хочемо, щоб про наш секрет знали. Насправді це означає, що ми добре виконуємо своє завдання. Дбаємо про безпеку драконів і зберігаємо таємницю.

Думаєте, я вішаю вам лапшу на вуха? Хм, здається, я бачу у ваших очах блиск, наче вони мерехтять, як вогненний подих дракона. І знаєте що? Виходить, що ви — саме ті, кому я можу довірити цю історію. То що, готові?

1

Зефірна перемога

Я обійняв Блимка за шию і щільно притиснув коліна до його спини. Луска дракона запульсувала спалахом кольорів і підсвітила мої руки. Червоний, зелений, індиго і яскраво-золотий. Здавалося, з-під моїх пальців вистрілює веселка, коли барвисте мерехтіння переливом прокотилося до голови дракона.

Він обернувся й одним діамантовим оком вловив мій погляд. А тоді ми пірнули.

Еге ж! Таке тепер у мене життя — я катаюся на драконі!

Я пригнув голову і тримався, щоб мене не здув вітер. Та я не міг упасти. І хоч добре це знав, мені все одно аж скрутило у животі.

Позаду почулося ревіння, відтак я побачив золотистий силует Тедового дракона, Світлика, який ракетою летів до нас, коли ми вирівнялися.

— Я тебе наздогнав, Томасе! — заверещав Тед, коли вони кулею промчали повз.

Блимко трішки звернув убік, щоб уникнути вогняного пострілу зі Світликової п’ятої точки.

— Так нечесно! — закричав я.

Блимко швидко літав, але не міг зрівнятися з Тедовим драконом, коли той вмикав свій турборежим. Я вже часом думав, що варто дискваліфікувати Теда або принаймні заборонити Світлику поїдати величезні зефірки перед гонкою.

А тоді з’явилися всі решта з нашої супергеройської команди. Спершу Ліам верхи на Максі — він шкірився від вуха до вуха й підняв догори руку. Ліворуч від мене показалися Кет і Кай, які синхронно летіли на Крижинці й Хитруні, а їхні дракони метляли в повітрі хвостами, щоб збити одне одного з курсу. Добре. Значить, вони надто зайняті намаганнями перегнати одне одного й не будуть серйозними суперниками.

Почувся гуркіт, Блимко розтулив пащу і випустив струмінь блакитного полум’я. Ця гонка ще не завершена. Не так скоро. Блимко потужно та швидко замахав крилами. Він знову заревів, наздоганяючи Світлика.

Колись давно, коли Блимко був малим і ще тільки гикав іскрами, я часто мріяв про польоти, мені було цікаво, а як воно — літати верхи на драконі. А тепер я знав, як це. Понад хмарами, пролітаючи небом дугою, немов зірка, що падає, я верещав від захвату разом зі своїм драконом.

Тут угорі все було таким яскравим і ясним, а призахідні барви підсвічували нам шлях. У небі були лише ми, і хотілося, щоб ця чудовезна мить тривала вічно. Усе інше ховалося десь там унизу.

Навіть у сутінках дракони не вилітали із хмар, доки ми не опинялися акурат над будинком моїх дідуся й бабусі. Мешканці нашого селища надто занурені у свої справи, тож, звісно, не помічали, що поряд вилуплюються дракончики, та все ж не варто було ризикувати, адже хтось міг просто поглянути вгору й помітити п’ятьох дорослих драконів, що літають собі по сусідству!

Була ще одна проблема: якщо залетіти трохи задалеко, доведеться довго вертатися. І тоді для нас із Блимком гонку буде закінчено. Треба було ідеально розраховувати час.

Я трохи прихилився, коли Блимко почав знижуватись.

— Ще ні… — прошепотів я, але дракон не слухав.

Я хотів було сказати, щоб він летів вище, але не став. Іноді треба просто довіряти своєму дракону.

Тож я обійняв його за шию та згрупувався, коли Блимко націлився прямісінько в пухнасту хмару.