Марта з вулиці святого Миколая

Я дивлюсь у вікно. Сонячний промінь сліпить очі. Уявляю, що це не промінь, а золота нитка. Її можна намотати на палець — як золотий перстень. А можна змотати її у клубок. Теплий золотий клубок.

Ми з Капітоліною сидимо у ряду під вікном. Капітоліна ближче до вікна. У цьому місяці. А в травні ми поміняємось. Ми щомісяця міняємось. Щоб було чесно. Бо кожна хоче сидіти ближче до вікна.

Хмари на небі сьогодні також золоті. Колись я думала, що хмари — це подушки, на яких спить Бог. Уночі. А вдень розвішує їх по небу, щоб вони провітрились. А коли небо безхмарне, то Бог у ті дні дуже зайнятий і не має часу займатись подушками.

Золоті подушки красиві.

Я люблю золотий колір. І взагалі люблю кольори. Всі.

Капітоліна каже, що не можна любити всі кольори. Так само як не можна любити всі слова. Але кольори — це зовсім інше. Та я не можу пояснити цього Капітоліні. Для цього мені не вистачає слів. Капітоліна хмикає і каже, що я дивна. Я не звертаю на це уваги, бо Капітоліна часто так каже. Ще вона каже, що я химерна. Це майже те саме, але чомусь подобається мені менше. Я тоді дивлюсь спідлоба на Капітоліну. Просто мовчки дивлюсь.

Капітоліна відразу все розуміє:

«Ти що, образилась?»

Я не знаю, чи образилась. Просто не хочу, щоб Капітоліна називала мене химерною.

Капітоліна каже, що я ображаюсь надто часто. І що це ненормально.

Іноді я мовчу. Іноді — ні. Тоді ми сваримось. Але недовго. Я не люблю сваритись. Не люблю гаяти час на сварки. Капітоліна теж не любить сваритись. Ми миримось і йдемо їсти морозиво. Це якщо тепло. А якщо холодно, то купуємо собі заварні тістечка. Якщо ми посварились в школі, то спускаємось у їдальню і купуємо пиріжки з сиром і чай з цитриною. Цитрина схожа на золоте колесо. Я так довго розглядаю кружальце цитрини, що Капітоліна починає сміятись. І каже, що я могла би грати у німих фільмах комічні ролі.

«Тепер ніхто не знімає німих фільмів», — кажу я.

«Для тебе знімуть», — регоче Капітоліна.

І я також сміюся. І з’їдаю кружальце цитрини. Своє й Капітолінине.

«Як ти можеш їсти таку кислятину?» — кривиться Капітоліна.

Я багато чого можу — такого, що вона не може. І навпаки. Я не вмію свистіти. А Капітоліна вміє. Ми добре доповнюємо одна одну.

Я мружусь від сонця. Звісно, сонячний промінь не можна змотати у клубок. Із нього не можна зробити перстень. Це суперечить законам фізики і здорового глузду. Але я часто уявляю те, що суперечить законам здорового глузду. Часом я малюю те, що уявляю, а часом ні. Як захочеться.

Але зараз маю розв’язати рівняння, бо ж урок швидко закінчиться. Я люблю розв’язувати рівняння. А ще люблю писати у зошитах у клітинку. У мене гарний почерк. Каліграфічний. Це тому, що я гарно малюю. Писати — це те саме, що малювати. Я добре малюю літери. Красиво.

Я пишу в зошитах тільки гелевою ручкою. Тому що лінія виходить тоненька. І часто малюю гелевою ручкою.

Мені прийшла есемеска — телефон лежить біля мого розкритого зошита, звуковий сигнал і вібросигнал вимкнуті, тому екран телефона освітлюється і вгорі у лівому кутку з’являється конвертик. Я люблю отримувати есемески — люблю, коли мені пишуть.

Цікаво, від кого есемеска. Мабуть, від Поліни. Так воно і є.

«Сьогодні мені снилося що я кіт точніше кицька уявляєш марто пухнаста смугаста кицька я лежала в кошику і мурчала а потім мила лапкою шерсть щойно прокинулась і одразу пишу тобі цей сон хотів щоб я його тобі розповіла заходь після школи))))»

Есемеска справді від Поліни. Точніше, дві. Майже лист. Без ком і великих літер. Поліна каже, що пунктуація ускладнює життя. Я їй вірю.

Дзвенить дзвінок, ми з Капітоліною одночасно закриваємо зошити.

«Ходімо, — каже Капітоліна. — Чи, може, ти вже передумала?»

Ми йдемо обстрибувати школу на одній нозі. Точніше, це стрибатиму я, а Капітоліна спостерігатиме. Ми побились об заклад. Капітоліна вважає, що у мене нічого не вийде. А я певна, що вийде.

Капітоліна ще перед уроком повторила мені кілька разів:

«Нічого у тебе, Марто, не вийде».

Я ніколи нічого не обстрибувала, це правда. Але певна, що нашу школу я обстрибаю.

«Закладаюсь, що не вийде. На знайомство з Поліною».