Десь у середині XX сторіччя Захід сколихнули дві незвичайні нові молекули, органічні сполуки з надзвичайною родинною схожістю. З часом вони змінять плин суспільно-політичної та культурної історії, а також життя мільйонів людей, які раніше чи пізніше їх спробують. Сталося так, що поява цих революційних хімічних сполук збіглася в часі з іншим історичним потрясінням — атомним бомбардуванням. Знайшлися ті, хто порівнював ці дві події і вбачав у них справжнє космічне узгодження. У світ випустили надзвичайні нові енергії, і він уже ніколи не стане таким, яким був раніше.
Перша із цих молекул 1 була випадковим винаходом науки. Діетиламід лізергінової кислоти, широко відомий під назвою ЛСД, уперше синтезував 1938 року Альберт Гофманн, і трапилося це незадовго до того, як фізикам вдалося розщепити атом урану. Гофманн працював тоді у швейцарській фармацевтичній компанії Sandoz і намагався створити препарат для стимуляції кровообігу, а не психоактивну сполуку. І лише п’ять років по тому, випадково отримавши незначну дозу нового хімікату, він зрозумів, що створив щось могутнє, жахливе й чудове водночас.
Друга молекула існувала вже тисячі років 2, хоча в розвиненому світі ніхто про неї й не здогадувався. Вона — не винахід якогось хіміка, а продукт непримітного брунатного грибочка — згодом отримала назву «псилоцибін». Речовину століттями використовували корінні народи Мексики та Центральної Америки у своїх містичних ритуалах. Ацтеки називали цей гриб «теонанакатль», тобто «тіло богів». Проте після іспанського завоювання Америки Римсько-католицька церква запровадила жорстку заборону на гриб, загнавши його в підпілля. У 1955-му, через дванадцять років після того, як Альберт Гофманн відкрив ЛСД, мангеттенський банкір і міколог-любитель Роберт Ґордон Воссон скуштував «магічний» гриб у містечку Уаутла-де-Хіменес, що в південномексиканському штаті Оахака. Через два роки він оприлюднив звіт на п’ятнадцять сторінок 3 про «гриби, що викликають дивовижні видіння» в журналі Life. Ця публікація стала першою новиною про новий стан свідомості, що вийшла на широкий загал. (У 1957 році знання про ЛСД здебільшого не поширювалися за межі спільноти дослідників і фахівців у галузі психіатрії.) Ще кілька років по тому люди не здогадувалися про масштаби цієї події, але історія Заходу отримала новий імпульс.
Вплив цих двох молекул важко переоцінити. Появу ЛСД можна прив’язати до революції в науці про мозок, що почалася в 1950-х, коли науковці відкрили роль нейротрансмітерів у головному мозку. Те, що мікроскопічні, у кілька мікрограмів, дози ЛСД можуть викликати схожі на психоз симптоми, підштовхнуло вчених шукати нейрохімічні причини психічних розладів (раніше вважали, що причини цих розладів суто психологічні). У той самий час психоделіки почали застосовувати у психотерапії, щоб лікувати різноманітні розлади, зокрема алкоголізм, тривожність і депресію. Протягом переважної частини 1950-х і на початку 1960-х багато визнаних психіатрів вважали ЛСД та псилоцибін чарівними ліками.
Вихід на сцену цих двох сполук також пов’язують із появою контркультури 1960-х і, мабуть, особливо — з її конкретним тоном і стилем. Уперше в історії молодь отримала власний ритуал посвяти в дорослі: «кислотний трип». Замість долучати молодь до дорослого світу, як це завжди робили всі такі ритуали переходу, цей відкривав їм дорогу до таких місць у свідомості, про існування яких більшість дорослих навіть не здогадувалась. На суспільство це справило, м’яко кажучи, революційний вплив.
