Помста

Розділ 1. «Сумраки»

Є лише та дійсність, яку людина витворює сама із себе. Чоловік сам визначає свою особистість — поза якою майже нічого більше немає. Боягуз відповідальний за своє боягузтво, брехун — за брехню, сміливець — за власну мужність…

Серпнева ніч застала групу російського спецназу «Вимпєл» на кладовищі. Так, саме на кладовищі біля села Суворове, що поблизу Армянська. Група ФСБ на чолі з підполковником Романом Камєнєвим чекала на українських диверсантів. «Контора» отримала інформацію, що «місцеві пособники» Банов і Запетей уночі зустрічатимуть українську ДРГ.

«Хахли висаджуються на кримском западє…» Як таке може бути? Як можна пройти непоміченими таку відстань — ще й зі зброєю? У Криму ж на кожному кроці — пости, камери, інформатори ФСБ, поліція, автоінспекція. Підполковник, бойовий офіцер із позивним «Скала», пройшов Чечню й Башкирію, тож його досвід оперативника підказував, що це очевидна маячня. Найімовірніше — чергова перестраховка якогось «конторського» штабного.

Тому «Скала» не повірив інформаторам. І ця зневіра стала для нього фатальною.

Насправді груп було дві. В одній двоє, в іншій — троє «сумраків»{1}.

Потужний мінівен «Крайслер» уже залишав кладовище, коли у світлі фар Камєнєв помітив серед могил чоловічу постать. Щось у ній не сподобалося підполковникові.

— Тормозі! — наказав він водієві.

І тільки тоді усвідомив, що чоловік одягнений у російську форму найновішої версії. Звідки тут, на кладовищі під Армянськом, така розкіш у звичайного військового?

«Вимпелівці» ще не встигли висипатися з мінівена, коли чоловік зник серед могил, а з трьох боків по автівці вдарили автоматні черги.

Вогонь був настільки щільним, що більша частина «спеців» була затрьохсочена в лічені секунди. Кулі з вереском рвали метал обшивки «Крайслера», лопалися фари і шини, сипалося скло й уламки пластику. Камєнєв ледве встиг вискочити назовні, як кілька «двійок» і «копієчок»{2} кучно розщепили на ньому розгрузку, і «Скала» рухнув на асфальт.

Він був мертвий.

Другий «вимпелівець», який вискочив з автівки разом зі «Скалою», отримав чергу нижче пояса і врятувався лише, скотившись в урвище обіч із дорогою.

На звуки бою до кладовища примчала група прикриття на мінівені «Фольксваген Транспортер» — і той був прицільно розстріляний іще на ходу. Купа бійців усередині автівки затрьохсотилася, машина запетляла і врізалася в могильні огорожки.

Ті, хто був іще здатний, виповзли з мінівена, зайняли кругову оборону й довго відстрілювалися — аж доти, доки не второпали, що ведуть «дружній вогонь» по вцілілих спецназівцях із першої групи захоплення.

У ці хвилини п’ятеро українських розвідників уже рухалися до Армянська.

Те, що почалося далі, взагалі важко передати. У повітря були підняті російські бойові гвинтокрили, що обстрілювали всі підозрілі цивільні автівки в радіусі п’яти кілометрів від місця події. По всьому окупованому Криму був оголошений стан антитерористичної військової операції, негайно були задіяні численні армійські підрозділи, ФСБ і поліція.

Та українські пластуни зникли, мов привиди.

А за добу знову об’явилися. І не де-небудь, а в болотах Сиваша — за кількадесят кілометрів від Суворового. Здолавши пішки цю відстань пласкою степовою рівниною, цілком контрольованою з повітря і насиченою блокпостами та засідками. Це здавалося геть неможливим — але факт залишався фактом.

А як вони це зробили — відає лише сам Бог.

Тієї теплої літньої ночі російський десантник єфрейтор Семен Сичов вирішив відлити за БМД. «Ну ладна, болтают, что гдє-то возлє Армянска укри замочілі цілого полковника “Вимпєла”, а на всьом сєвєрє Крима ввєлі особоє положеніє. Но гдє тот Армянськ — і гдє Сіваш? А здесь — десантно-штурмовой батальйон с полним БК і бронєтєхнікой! Граница ж рядом!»

Водночас із тим у глибині душі Семенові було стрьомно. Ці диверсанти, окрім полкана, затрьохсотили ще купу «вимпелівців» — про це ще напередодні йому розповів зємєля Льоха, який щойно повернувся з Армянська. Тож навіть до вітру єфрейтор Сичов не виходив без «калаша».