Спис римського сотника

Відень, березень 1938 року

Скільки потім жив, стільки Ернст Кальтенбруннер і пишався своєю участю у віденських подіях тридцять восьмого. Це була не просто присутність у масовці — ні, поталанило зіграти неабияку, можна сказати, провідну роль.

Тоді він, оберфюрер СС, керував австрійським територіальним об’єднанням СС «Остеррайх», яке потім перейменували на «Донау». Десятого березня до Відня прибув Вольфрам Зіверс з інституту «Аненербе»{1} з особливими повноваженнями від самого Гіммлера. Посланець рейхсфюрера повідомив, що австрійське питання днями буде вирішене, тож керівництво рейху, партії та особисто фюрер мають для Кальтенбруннера дуже важливе доручення. Та й до кого ж звертатися, як не до нього, перевіреного активіста австрійського відділення партії, людини, яка практично стояла біля витоків тамтешніх загонів СС?

Те, що Австрійська республіка на тонку пряде і от-от накаже довго жити, Ернст знав і без цього Вольфрама. План приєднання Австрії до Німеччини звався «Отто»; і те, що в ньому стосувалося австрійських сил СС, виконувалося ретельно, дуже точно й негайно — у зазначені терміни. І хоча точної дати Ернст не знав, але за характером доручень відчув, що все відбудеться от-от, а коли в лютому в Берліні Гітлер прибув до рейхстагу та з його трибуни на весь світ проголосив, що Німеччина готова взяти під свій захист десять мільйонів німців Австрії та Чехословаччини, зрозумів — лік іде на дні.

У ніч на дванадцяте березня, коли Восьма армія вермахту під командуванням генерала фон Бока за наказом Адольфа Гітлера перейшла державний кордон Австрії і розпочала наступ на Відень, люди Кальтенбруннера блискавично зайняли у столиці та всіх великих містах урядові і громадські будівлі, а сам оберфюрер взявся за виконання особливого доручення.

…Його чорний «Opel P4» летів нічним Віднем. У салоні — тільки перевірені люди. За кермом, у шкіряному пальті,— колишній студент, унтерштурмфюрер Уве Крамар. На задньому сидінні — не раз у минулому засуджений за бандитизм гауптштурмфюрер Петер Ланге — дійсно довгий, мабуть під два метри, та невисокий здоровань Вернер Краузе, штурмбаннфюрер СС. У юності був молотобійцем на заводі в Лінці, потім професійним цирковим борцем, тепер — командир підрозділу. Усіх їх Ернст добре знав: служили в тридцять сьомому штандарті{2}. У тридцять четвертому році Гітлер виділив СС в окрему організацію в структурі націонал-соціалістської партії, тоді-то і були створені штандарти, причому не лише в Німеччині, але і в Австрії: тридцять сьомий був сформований у Лінці, п’ятдесят третій — у Нижній Австрії, вісімдесят дев’ятий — у Відні. Сам Кальтенбруннер тривалий час командував тридцять сьомим, тому і взяв із собою цих трьох — добре їх знав і не мав сумнівів у їхній відданості.

— Що, командире, згадаємо молоді літа? — басовито спитав Ланге.— Покажемо владі смаженого вовка, як того разу?

«То були веселі часи, причому, не так уже й давно»,— ледь помітно усміхнувся Ернст. Тоді, у тридцять четвертому, під час спроби перевороту в Австрії, одним з очільників якого був саме він, Кальтенбруннер, нацистам вдалося захопити телефонний вузол, державну радіостанцію RAVAG і, перевдягнувши сто п’ятдесят бойовиків у військові строї, заволодіти резиденцією бундесканцлера на Балльхауспляц. Уся операція була проведена за двадцять хвилин без жодного пострілу, ще і шістдесят п’ять солдатів охорони та поліцаїв роззброїли. А от потім…

«Шкода, що ще тоді не вийшло, трішки вміння забракло,— думав Кальтенбруннер.— Будівлю вісімдесят дев’ятий штандарт таки захопив, канцлер Дольфус спробував втекти та отримав кулю в шию і незабаром сконав. І по заслузі — він систематично утискав націонал-соціалістів: висилав з Австрії, виганяв із війська, нарешті заборонив саму партію. Якби я тоді керував операцією, то діяв би рішучіше й не дозволив би міністрам вибратися з резиденції та організувати придушення перевороту. Якби ці голуби сизі сиділи у заручниках, тож і справа пішла б інакше…»