Путівник по Галактиці для космотуристів : роман

Путівник для користувачів «Путівником» 1

Кілька безкорисливих зауваг від автора

Отже, «Путівник по Галактиці для космотуристів». На сьогодні історія його створення до такої міри заплутана й ускладнена, що коли я вчергове комусь її розповідаю, неминуче супе­речу сам собі. Коли ж мені раптом щастить уникнути згаданих суперечностей, це із зайвиною надолужують інші. Тож вихід зібрання моїх творінь став непоганою нагодою раз і назавжди прояснити всі спірні моменти — або ж безповоротно все заплутати. І наскільки я розумію, те, що буде заплутане тут, залишиться таким на віки вічні.

Назва книги зародилася у моїй голові 1971 року в австрійському Інсбруці, коли я, прийнявши пару плящин міцного «Ґьоссера» 2, покоївся на безіменній альпійській галявині. Було би неправдою стверджувати, що я був п’яний, як чіп, але коли ви автостопник із порожніми кишенями, два дні поспіль навіть ріски у роті не мали, то легка нездатність до прямоходіння вам гарантована.

Я мав при собі «Путівник автостопника по Європі» (автор Кен Велш) 3 — до дір зачитану книженцію, що бозна-яким побитом прибилася до мене. Оскільки це відбувалося далекого 1971 року, а книжка й досі зберігається у мене, то не здивуюся, якщо вона десь кимось оголошена у розшук. А ось популярна у ті часи «Європа за 5 доларів на день» 4 абсолютно мене не зацікавила, оскільки я належав до іншої фінансової категорії.

На галявину, яка потихеньку-помаленьку оберталася піді мною, опускалася ніч, а я лежав і думав, куди би ото податися, щоби життя не було настільки вже по-інсбруцьки дорогим, щоби менше паморочилася голова та щоби воно, те життя, не викидало таких коників, як оце сьогодні в Інсбруці. А коники були такі. Я блукав містом у пошуках потрібної адреси, і коли зрозумів, що доблукав краю, зупинив перехожого, аби запитати у нього дорогу. Я не тішив себе ілюзіями, що зможу легко з ним порозумітися, бо ж я ні в зуб ногою по-німецьки, однак навіть попри це був подивований тим, наскільки важко просувалася комунікація. Ми марно намагалися зрозуміти одне одного, відтак слово за словом переді мною розкрилася сувора правда: з-поміж усіх індивідів, які сновигали надовкола, мені поталанило звернутися до такого, який не розмовляв ані англійською, ні французькою — він взагалі не розмовляв, оскільки був глухонімий! Виплутуючись із незручної ситуації, я на мигах, як міг, вибачився перед ним, а коли через декілька хвилин, уже на іншій вулиці, купуючи пиво, звернувся до іншого перехожого, — ви не повірите! — він також виявився глухонімим!

Тоді я набрався духу і, вийшовши на вулицю, повторив спроби.

Третій перехожий, до якого я заговорив, був не тільки глухонімий, а ще й сліпий, і тоді мені зробилося по-справжньому страшно, тим паче, що навіть будинки і дерева раптом втратили свою погідність і привітність. Я ще щільніше закутався у плащ і квапною, хоча й непевною ходою поспішив по вулиці. Звідкись узявся вітер і штовхнув мене у спину. На ходу я врізався у перехожого, промимривши якесь вибачення, проте незнайомець був глухонімий і не міг мене чути. Небо наді мною нависло ще нижче. Тротуар під ногами вихилявся та посіпувався. На своє щастя, я мимохіть звернув у провулок і там натрапив на готель, де проходив форум людей із вадами слуху. Якби не цей щасливий випадок, побоююся, у мене би глузд за розум завернув, відтак усе своє подальше життя я присвятив би написанню творів у дусі літературного сновиди Кафки. 5

Після описаних подій я у компанії свого «Путівника автостопника по Європі» відпочивав на галявині, і коли в небесах загорілися перші зірки, у моїй голові раптом промайнула думка: от якби мені трапився написаний якимось добросердником «Путівник автостопника по Галактиці», то я, не вагаючись ні хвилини, покинув би цю грішну Землю. А незабаром я заснув, і думка про галактичний путівник вивітрилася з моєї голови на цілих шість років.