Бригади привидів

ЧАСТИНА 1

1.

Той камінь уваги не привертав.

І для цього були поважні причини. Непоказний такий камінь, один з мільйонів уламків скельної породи та криги, що пливуть параболічною орбітою давно мертвої комети з коротким періодом обертання, він мав вигляд будь-якої іншої брили, котра становила убивчу міць колись небезпечної комети. Той уламок був ані більший, ані менший за інші, й за класифікаційною шкалою його годі відрізнити від інших. Якби його якимось чином засікла планетарна система оборони, — а така ймовірність наближалася до нуля, — то поверхневий аналіз показав би, що камінь складається зі силікату та домішку залізної руди. Тобто, камінь як камінь, навіть недостатньо великий, щоб відчутно нашкодити.

Але то було чистої води теоретизування, оскільки планета, траєкторія котрої тепер перетнулася з цим та кількома тисячами інших уламків, не мала глобальної системи оборони. Проте планета мала гравітаційний колодязь, в який потрапив цей камінь, разом з багатьма своїми побратимами. Гуртом вони створили метеоритний дощ, що траплявся при кожному оберті планети, коли та перетинала орбіту комети. Однак на поверхні цієї нестерпно холодної планети не було жодної розумної істоти, щоби зацінити красивезні спалахи та смужки, які залишали ці уламки матерії, згораючи в атмосфері при нагріванні до височезних температур від тертя.

Переважна кількість цих новостворених метеорів випарувалася в атмосфері, а їхня складова речовина під час яскравого падіння перетворилася зі стану твердого дискретного тіла на довгий розпливчастий слід з мікроскопічних часток, що залишатимуться в атмосфері невизначений час, допоки не перетворяться на ядра водяних краплин і разом із масою води не пролляються на землю у вигляді дощу (або, зважаючи на клімат планети, у вигляді снігу).

Однак маса цього каменя стала його перевагою. Тиском, що посилився, зривало поверхневі пласти, механічне напруження від проходження крізь щільні шари атмосфери виявило дефекти та слабкості структури і доклало туди максимальних зусиль. Частки відскубувалися, на мить яскраво спалахували, і їх одразу ж поглинало небо. Незважаючи на таку руйнівну роботу, наприкінці подорожі крізь атмосферу брила все ще мала достатньо маси, щоби з силою влупитись у кам’янисту поверхню планети, з якої буйні вітри геть поздували весь лід та сніг.

Від удару брила випарувалася разом із певною ділянкою земної кори, утворивши невеличкий кратер. Кам’яниста поверхня, що простягалася в усі боки, куди не кинь оком, а також тягнулася в глиб планети, задзеленькала, немов дзвони, ось тільки гармоніки того дзвону звучали кількома октавами нижче порога чутності більшості відомих розумних форм життя.

Земля здригнулася.

На відстані, у товщі поверхні планети хтось нарешті помітив той камінь.

— Землетрус, — мовила Шаран, не відриваючи очей від монітора.

За кілька секунд — новий поштовх.

— Землетрус, — повторила Шаран.

Кайнен відірвався від монітора і поглянув на свою асистентку:

— Скільки ти збираєшся це повторювати? — спитав.

— Просто тримаю вас у курсі, — відповіла Шаран.

— Ціную твою турботу, — зауважив Кайнен, — але насправді нема потреби проголошувати це кожного божого разу. Я вчений, що не кажи, і розумію, що коли земля здригається, це означає землетрус. Перше зауваження було більш-менш доречним. А на п’ятий-шостий раз починає набридати.

Ґрунт здригнувся знову.

— Землетрус, — промовила Шаран. — Уже сьомий. — До речі, ви не спеціаліст із тектоніки. Ця царина — за межами вашої компетенції. — Незважаючи на те, що Шаран проказала це зі звичайною для неї незворушністю, сарказм у голосі важко було не зауважити.

Якби Кайнен не спав зі своєю асистенткою, то, ймовірно, відчув би роздратування. А так він дозволив собі лише висловити помірну поблажливість.

— Щось не пригадую, аби ти була спецом з тектоніки…

— Це просто хобі, — відповіла Шаран.