Спекотне літо Нормандії, холодна зима України

Присвячую тим Феям добра,

які у найстрашніші для мене часи

були поруч, —

моїм дорогим Юлії та Мар’яні.

Любов безумовна врятує наш загадковий,

жорстокий і такий прекрасний світ…

Консультантами в написанні окремих

уривків книжки стали бійці й захисники

України на позивні Махно та Холодний

«Скільки любові, — думає, — хто б подумав: скільки любові.

Це наша любов, господи, ми в ній як подорожні.

Спробуєш її відібрати — побачиш, на що ми спроможні»

Сергій Жадан

Нуся

Вечірній час. Уже не день і ще не ніч. Нуся любила цю пору доби, коли все довкола затихало й жадібно дихало. У ці години дівчина могла належати тільки собі, своїм спогадам і мріям. Спогадів було — аж ген скільки. Та мрій таки значно більше. Вони народжувалися десь в ямці поміж грудей, бентежили і тішили водночас.

Нуся лягла в ліжко, заплющила очі та вкотре уявила себе на сцені La Scala. Кажуть, думки матеріальні. Ох, які ж це настануть часи. Найкращі в її житті! Так, як тепер, уже не буде. «Я буду знову співати. Я ж можу! Все мине…»

Раптом дівчина підірвалася з ліжка, босоніж підбігла до накаслика, відсунула шухлядку, дістала блокнот і почала швидко щось записувати товстим сірим олівцем. Слова виливалися самі, а Нуся писала й писала те, що за кілька хвилин могла забути й більше ніколи не згадати:

Завмерли бруньки на гілках,

Затих підбор легенький корок.

У грудях зачаївся страх,

І тисне скроні липкий морок…

Не ллється вітер по спині,

Усе довкола — як на фото:

Пожовклі картки, сиві дні

Хапають в пастку ідіота

Чи божевільного?.. Не знаю!

Хапають силоміць, і грають

Бравурні марші в голові

І шлейф незлічених симфоній…

А в нотах фальш та повний хаос

Бездарних звуків какофоній…

Раптом Нуся почула в коридорі рух. Вона хутко пірнула під ковдру й заховала нотатник ближче до грудей, під нічну сорочку.

До кімнати тихо увійшла пані в білому вбранні. Як же Нуся їх усіх тут не любила й тремтіла щоразу від кожного візиту людей у білому. Дівчина заплющила очі й удала, наче спить. Хіба що годі було втамувати сльози, які поволі котилися щоками і скрапували на подушку. Пані в білому легенько відсунула ковдру, задерла Нусину нічну сорочку й зробила дівчині ін’єкцію в сідницю. Потім дбайливо все поправила, накрила Нусю ковдрою та пішла собі геть так само тихо.

Сльози на обличчі Нусі поволі висихали. Ніколи їх тепер не обтирала. Вони стали її найближчими подругами. Іноді навіть розмовляла з ними. Тому й не витирала… аби ті не образились. Та сьогодні вони мовчали, і Нуся не насмілювалась їх потривожити. Сум почав поволі відступати. Натомість відчула легку втому. Насувався глибокий глевкий сон, ніби провалювалась у паралельний світ. Світ, у якому вона знову зможе вийти на сцену.

Соля

Соля майже ніколи не бачила публіки ані в партері, ані в ложах. Коли співала, то повністю розчинялась в образі своїх героїнь, жила в їхньому світі, сміялась чи плакала, відчувала всі емоції, прописані у лібрето, зібрані у слова, нанизані на мелодію. Її голос був цілим скарбом для людей, світовим надбанням. Хто ж тепер не знав про Соломію? Хіба тільки глухий чи байдужий до мистецтва.

Цього вечора на сцені вона вкотре проживала долю Брунгільди. Шанувальники ототожнювали її саме з цією персонажкою. Вони бачили в ній шалену Валькірію, спроможну дати відсіч будь-кому, королеву власної долі, жінку з найсильнішими людськими рисами. Ах, як би ж вона хотіла бути насправді саме такою. Сила волі й монолітний характер — лиш старанно вибудована ширма від довколишнього світу, який вмів не тільки любити і зігрівати променями слави, а й ставити на шляху несподівані перепони чи навіть убивати.

Таточку, любий таточку…

Скільки таких перепон вона з легкістю здолала завдяки його щирій любові та непохитній вірі в її талант. І сьогодні її світова слава та зірковість — лише завдяки йому. Ризикнув і віддав усе, що мав, аби тільки донька могла вчитись і розвиватись. Його пам’яті присвятила сьогодні Соломія свій виступ на сцені Краківської опери.

Публіка ревла й шаленіла оплесками, щойно закінчилась фінальна арія. На сцену летіли букети квітів і записки від шанувальників. Та в жодного із них не було навіть найменшого шансу.