Тор — тракторець, що тягне танк

Коли тракторець на ім’я Тор прокинувся одного ранку наприкінці зими, то одразу зрозумів, що щось не так.

У нього були великі плани на цей день. Як усі трактори, Тор обожнював тягати те і се — різні речі з місця на місце. Що більші були ці речі — то краще! Часто йому доводилося брати за хвіст причеп, завантажений піском, якщо Тор допомагав на якомусь будівництві, або плитку, яку майстри клали на відремонтовані пішохідні доріжки, або ж сіно для корів, якщо Тор допомагав на фермі за містом — словом, різні корисні штуки. Якби люди носили їх руками, це зайняло б цілий день. А тракторець Тор справлявся за годину. Він міг возити навіть людей! Що більше — то краще. Тракторець Тор любив людей, йому було з ними цікаво.

Цього ранку ніхто з людей не прийшов по нього, аби Тракторець Тор поїхав з ними тягати те чи се. Може, замість того треба буде їхати на поле ген за місто — засівати зерно? Це було ще одне улюблене Торове заняття. Але для зерна було ще зарано — бо ж лише кінець зими.

Того ранку ніхто не робив нічого, чим займався зазвичай. Тому й Торові довелося не їздити і не тягати, а просто собі стояти в ангарі. Він також не знав, як йому краще вчинити. Чи йти шукати людей?

Тракторець викотився на вулицю. А там стало ще незрозуміліше:

з-над горизонту гуркотіло

за містом щось бахкало

люди перелякано бігали

а машини сигналили

Тор почув дивні звуки, ніби хтось тупотів по землі величезними ногами. Крига на озері взялася тріщинами.

Гуп!

Торові на хвилинку здалося, що натовп ось-ось його затопче. Хоча трактора, як ви розумієте, затоптати непросто. Як і налякати.

Затоптати трактора може хіба що якийсь велетень. І Тор підозрював, що цей велетень якраз наближається з-за горизонту.

Утім, можливо, якщо розібратися, чого він хоче, усе вдасться владнати? Навряд чи якомусь велетню до вподоби топтатися по людях і тракторцях.

— Агов! — гукнув Тор до людей. — Нумо запитаємо, що йому треба. Може, щось потягати? То я зможу допомогти.

Але Торові відказали, що, по-перше, це не велетень — а ціла сусідня країна, Росія, котра в декілька разів більша за Україну, яку знав і в якій мешкав сам Тор. А по-друге, ніхто не віддасть цій країні те, чого вона хоче. А хотіла вона знищити своїх сусідів, щоби їхні землі стали геть безлюдними (і безтракторними, звісно). Тоді ці землі більше нікому б не належали і росіяни забрали б їх собі.

— Ой, ні-ні! — перелякався тракторець.

Він не хотів, щоб його знищували. Тор хотів тягати те і се, а кожної весни сіяти в полях зерно і потім дивитися, як із нього виростає пшениця. Хто посіє ці зернятка, якщо його не буде?

Але що він міг удіяти? Виявилося, що Росії навіть необов’язково битися з Торовими людьми лицем до лиця. У росіян була купа різної зброї, що могла стріляти дуже далеко — кидати міни, снаряди та ракети. Ці снаряди руйнували дороги, будинки, застрягали в полях.

Тор умів тягати, а не кидати. Він не міг би навіть закинути ці снаряди назад за кордон. Він дуже засмутився. Тракторець любив своє рідне місто і всю країну. Але що він міг удіяти, щоби їх захистити? Коли Торові сказали, що то не велетень прийшов — а почалася війна, виявилося, що тракторці, такі потрібні у мирному житті, під час війни геть непридатні.

І тракторець Тор поїхав у ліс неподалік містечка та сховався там, аби ворожі ракети та снаряди його не знайшли.

* * *

Тор лишався у лісі, під величезним Дубом — таким крислатим, що міг сховати під своїм гіллям цілого трактора.

— Це дуже люб’язно з твого боку, дякую, — сказав Тор дереву.

— Завжди будь ласка. Чим можу — поможу, — кивнув Дуб.

Тор сподівався, що нападники не будуть стріляти по лісу. І вони таки цього не робили, бо ж думали, що там нікого нема. Проте вони стріляли навколо, і тракторцеві було все дуже добре чути. Спочатку він лякався кожного вибуху, та потім звик.

Але коли Тор звик до вибухів, то почав переживати. Він згадував рідне місто і розумів, що нападники ціляться саме в нього.

«Що ж я можу зробити, щоби це припинилося?» — думав Тор. І нічого не міг придумати. Йому було дуже сумно і самотньо. Він стояв посеред лісу, похнюпившись, ніби великий невтішний слон. Дуб намагався його розрадити: погладив листям по кабіні, скинув трохи жолудів. Жолуді зробили тихенький бемць, бемць, бемць, але Тор навіть не звернув на них уваги, і вони закотилися в траву. «Мабуть, то дощ пішов», — подумав він.