Український "мундіаль"

В ІМ’Я ФУТБОЛУ

Виповнився 21 рік незалежності українського футболу і визнання його міжнародною спільнотою. За час від 1991-го ми дещо встигли. Пишаємось дебютом на чемпіонаті світу в Німеччині, де промовисто й сенсаційно для багатьох увійшли до вісімки кращих команд, перемогою донецького «Шахтаря» в Кубку УЄФА, виходом до півфіналу Ліги чемпіо нів київського «Динамо», «Золотим м’ячем» Європи Андрія Шевченка. Були й поразки. Зумовлені, зокрема, й періодом становлення, набуття досвіду . Проте ми відбулися. Підтвердженням нашої рівності серед інших стало й високе право приймати форум «Євро-2012», який, поза сумнівом, був найяскравішою футбольною подією не лише року , а й наразі усього більш ніж 20-річного поступу українського футболу .

Однак ми не є терра інкоґніта в історії світової гри. Україна має давні футбольні традиції, сторінки яких не повинна забувати і якими повинна пишатися. Футбол чи ігри у м’яч, схожі на нього, відомі українцям з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки, в тім числі й на козацькій Хортиці.

Українці були піонерами зародження сучасного футболу в колишніх імперіях, здобуваючи для них перемоги й славу . Визначальний внесок українських футболістів в успіхи радянського футболу . Водночас часто саме гра на футбольному полі ставала увиразненням прагнення до незалежності, формою самоусвідомлення і самовизначення українців. Нема перебільшення у тому , що перемоги київського «Динамо» у чемпіонатах тодішнього СРСР у 60–80-х роках, кубкові вершини донецького «Шахтаря», львівських «Карпат», харківського «Металіста», дніпропетровського «Дніпра» наближали українську державність. Як і в тому , що український футбол став одним із рушіїв демократичних змін початку 90-х років, а відтак здобуття української незалежності. Українські футболісти одними з перших поставили питання про утворення суверенних від Москви організаційних структур, проведення повноцінної національної першості, самостійної участі у міжнародних турнірах національної команди та клубів. Для багатьох українців це також було одним з аргументів наступного вибору .

Українцям є ким пишатися у футболі. Валерій Лобановський, Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко, Анатолій Бишовець, Йожеф Сабо, Вік тор Серебряников, Валерій Поркуян, Анатолій Тимощук, Олександр Шовковський та багато інших, хто уславив гру й Україну в світі. Багато укра- їнців, вихідців з українських теренів, з різних причин і обставин захищали прапори й інших держав: про них ми також повинні знати й пам’ятати.

Книга, яка пропонується Вашій увазі, присвячена чемпіонатам світу з футболу . В ній уперше зібрано відомості про українців, які брали участь у турнірах «мундіалів» від 1930-го року , а також про українські команди, що самостійно виступали в чемпіонатах. Окремий розділ присвячений спогадам безпосередніх учасників поєдинків. Ці розповіді інколи контро версійні (тим, правда, ще цікавіші), а разом створюють неповторну картину футбольних фієст , передають емоції й подробиці змагань різних років і вже — століть.

Чемпіонати світу – вершина футбольного суперництва, коронація найкращих команд і футболістів. Проте, окрім свят , є і будні, копітка праця й звитяга тих, хто, можливо, й не досяг чи не досягне вершин, але вірно служив і служить грі, також уславлюючи її. Це багатомільйонна армія спортсменів, любителів футболу , які, власне, і створюють феномен Великої гри.

Мені пощастило знати багатьох видатних українських футболістів та тренерів. Усі вони – ентузіасти й подвижники футболу , якому служать не за гроші, а з відданості грі і в ім’я її. Це, повірте, не просто високомовні слова. Їхня самовідданість і справді подвижництво – це те, що рухає український футбол, у якого ще буде його золотий «мундіаль»!

При написанні книги були використані різні джерела. Я вдячний за допомогу в роботі над виданням Віктору Набруску , Віктору Шпаку , Михайлу Сороці, Анатолію Зюнькіну , Богдану Будному , віце-президентові ФК «Динамо» (Київ) Олексію Семененку , іншим колегам, чиї поради і матеріали були використані.

Автор

I ФУТБОЛЬНОГО ЦВІТУ –

ПО ВСЬОМУ СВІТУ

ЯК УКРАЇНЦІ ГРУ ПРОСЛАВЛЯЛИ

1992-го року Україна стала членом ФІФА, здобувши право повноцінно брати участь у міжнародних змаганнях на рівні клубних та збірних команд, у тім числі у світових чемпіонатах. Однак історія українського представництва на найвищому футбольному рівні має куди тягліші традиції, аніж офіційно прийнято вважати. Саме на українських землях у ХІХ столітті зародився футбол у тогочасній Російській імперії й саме українські команди Києва, Одеси, Севастополя, Миколаєва, Харкова і Юзівки (нині — Донецьк) склали основу Всеросійського футбольного Союзу , який ще 1912-го року увійшов до складу ФІФА. Інша гілка футбольного дерева розвивалась на західних українських землях, що у різні роки входили до державних утворень Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Українські футболісти вписали свої рядки і до спортивної історії цих держав.

Лихоліття середини минулого століття розкидало українців по всьому світу . Багато з них опинилось у Західній Європі, зокрема Німеччині та Австрії. Там теж вирувало спортивне життя. У тій же Німеччині існувало понад три десятки українських футбольних команд, які змагалися між собою, брали участь у міжнародних турнірах. Згодом разом з іншими переселялись і далі — до США, Канади, Австралії… У країнах нового перебування часто саме переселенці, гуртуючись, утворюючи національні команди, започатковували, давали поштовх розвитку спортивних видів, у тому числі футболу .

Успішно виступали нові громадяни і за національні збірні країн осілості, захищаючи їхню спортивну честь на міжнародній арені. Інколи така збірна могла бути й не одна, що дозволялось тогочасними правилами змагань. З роками по світах виросло не одне покоління футболістів, що мають українське коріння. Чимало з них уславилось на футбольному полі, зокрема й на «мундіалях».

З ЧЕРНІВЦІВ — ДО МОНТЕВІДЕО І БЛИЖЧЕ