Ундина

Undine, eine Erzählung, Fridrich de La Motte — Fouqué

1811, Verlag Hitzig, Berlin, Die Jahreszeiten. Eine Vierteljahrschrift für romantische Dichtungen, Band Frühlingsheft, Jg. 1811, 1— 89, 1. Aufgabe

Ілюстрації Артура Рекхема

Оповідь про те, як до старого рибалки навідався лицар

Дуже давно це було. Відтоді, як сталася ця історія, минуло, можна сказати, багато сотень років. Отож давно-давно жив собі хороший старий чоловік, рибалка. Одного гожого вечора сидів він перед дверима своєї хатини та й лагодив сіть. Варто, проте, зазначити, що місцина, де мешкав той старий рибалка, була дуже красивою. Оселю було збудовано на гарному, щедро зарослому різними травами берегові великого озера. Точніше, хатину рибалки було зведено на косі, котра далеченько виступала в озеро. Якщо постояти та помилуватися тією місциною, то видається, що ця частина берега вип’ялася від решти, бо дуже вподобала собі кришталево чисту, чарівну небесну синяву плеса, а воно, своєю чергою, відповідає взаємністю та, розкинувши прозорі руки, ніжно обнімає, м’яко плещучи до берегів, високі трави, пишні квіти у них та усе намагається сховатися у затишну тінь гіллястих дерев. Суша та вода ніби одночасно навідувались одне до одного у гості. Були бажаним гостем та гостинним господарем водночас. Саме тому на березі озера було так красиво.

А от люди фактично не навідувалися до цієї краси, рідко хто сюди приходив. За винятком, звісно, рибалки та його домочадців. Причина відлюдності полягала у тому, що відразу за косою в озері починалася густа й дика пуща. Більшість людей оминали її десятою дорогою, бо тут завжди стояла пітьма, не було жодної дороги, навіть натяку на неї, а ще тут запросто можна було носом до носа зустрітися з дивовижною почварою чи вгледіти якусь мару. Старий рибалка, проте, зовсім не боявся ходити тим лісом до великого міста, котре розкинулося майже відразу за ним. Проживання побіля озера давало добру нагоду займатися риболовлею. Улови були непогані, риба чудова, отож він носив її до міста на продаж. Побожний рибалка спокійно та без боязні безліч разів ішов через пущу. Цілком можливо, що робив він це так спокійно й просто, бо, йдучи хащами, не відступався від благочестивих думок, а ще на весь голос та зі щирого серця виводив усю дорогу один псалом за іншим.

Того вечора рибалка, нічого не підозрюючи, спокійно сидів собі коло сіток, аж раптом з лісової пітьми почувся хрускіт хмизу, ніби під копитами коня, та явно, що з вершником. Це викликало у старого острах, котрий і пояснити важко, а звук усе наближався, тобто вершник правив на узлісся, до будинку рибалки на березі. Острах наростав, бо перед очима старому нараз постали його моторошні сни про страхітливі таємниці темного лісу, котрі він бачив деякими ночами у сильну непогоду. Рибалці здавалося, що зараз здійсниться той сон, у якому з пущі на узлісся видирається велетенський, довжелезний, білий, як молоко, чолов’яга, котрий раз у раз дивно киває головою. А коли старий відірвав очі від сітки та глянув у бік лісу, йому видалося, що через мереживо гілля та листя він справді бачить білу людину, яка, киваючи головою та, звиваючись змією, наближається до нього з пущі. Рибалка, проте, швидко опанував себе, бо хоч скільки він ходив тим чужим темним лісом, ніколи й нічого з ним не траплялося, а на косі, коло дому та ще й віддалік од пущі навряд чи злий лісний дух зможе заподіяти йому щось погане. Отож старий щиро, від усього серця помолився Богові, голосно напам’ять процитувавши рядки з Біблії, від чого відразу поспокійнішав і навіть відчув мужність. А вже за мить йому стало смішно з власного боягузтва, бо білий чоловік насправді виявився давно знайомим струмком, котрий тік неподалік від хати, біло пінився, вибігаючи з пущі та впадав у озеро.