| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Леонард Сасскінд |
| Жанр: | Саморозвиток і мислення |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-09-8333-6 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
1976 року Стівен Гокінг спробував уявити, що станеться, якщо кинути трохи інформації — книжку, комп’ютер або навіть елементарну частинку — у чорну діру. Чорні діри, на думку Гокінга, є ідеальними пастками, і для зовнішнього світу цю інформацію буде безповоротно втрачено. Цей начебто безневинний висновок не був настільки невинним, як могло спершу здатися. Він мав потенціал підірвати й перекинути догори дриґом усю величну будівлю сучасної фізики.
Під загрозою опинився найфундаментальніший закон природи — закон збереження інформації. Тим, хто стежив за подіями, було зрозуміло: або Гокінг помилявся, або впаде трьохсотрічна фортеця фізики. Війна чорної діри стала чимось більшим за звичайну полеміку між фізиками. Це також була війна ідей, або, можливо, битва між фундаментальними принципами.
Чиї наукові погляди були правильними і хто здобув перемогу в цій війні? Саме про це ви дізнаєтеся з книжки видатного американського фізика Леонарда Сасскінда.
Історія буде прихильною до мене, бо я маю намір її писати.
Вінстон Черчилль{10}
Розділ перший Перший постріл
Сан-Франциско, 1983 рік
До того часу як у мансарді особняка Джека Розенберга у Сан-Франциско пролунав перший постріл, грізні хмари війни поступово збиралися на небі вже понад вісімдесят років. Джек, також відомий як Вернер Ерхард, був гуру, кмітливим суперпродавцем і трохи шахраєм. До початку 1970-х він був просто Джеком Розенбергом, продавцем енциклопедій. Але якось, коли він їхав мостом Золоті Ворота, на нього зійшло одкровення. Він урятує світ і завдяки цьому стане надзвичайно багатим. Єдине, що йому було потрібне,— це круте ім’я та новий підхід до справи. Тепер він стане Вернером (на честь Вернера Гайзенберґа) Ерхардом (на честь німецького політика Людвіга Ерхарда), а новим підходом будуть Навчальні семінари Ерхарда, або скорочено англійською — ECT. І йому вдалося якщо не врятувати світ, то принаймні розбагатіти. Тисячі сором’язливих, невпевнених у собі людей платили сотні доларів за те, щоби Вернер або один із його численних учнів протягом довгих мотиваційних семінарів, які тягнулися шістнадцять годин поспіль, читали їм нотації і водночас усіляко принижували. Подейкували, що під час цих семінарів учасникам навіть забороняли ходити до вбиральні. Але такі семінари були набагато дешевші й швидші за психотерапію, а також у певному сенсі ефективніші. Люди приходили сором’язливими й невпевненими, а після завершення семінару здавалися впевненими, сильними й доброзичливими — як і сам Вернер. Не біда, що іноді вони мали вигляд маніяків-роботів і руки в них тремтіли. Вони почувалися краще. Ці «тренінги» навіть стали темою дуже смішної комедії «Крутий наполовину» («Semi-Tough») із Бертом Рейнольдсом у головній ролі.
Вернера постійно оточували палкі шанувальники ЕСТ. Було б неправильно казати, що вони його «раби», радше йшлося про фанатично налаштованих прибічників. Кухарі готували йому страви, шофери возили його містом, а різноманітна прислуга поралася в його особняку. Але, за іронією долі, сам Вернер був палким фанатом фізики.
Вернер мені сподобався. Він був розумним, цікавим і веселим чоловіком. Вернер захоплювався фізикою. Він бажав бути причетним до цієї науки, тому витратив багато грошей, збираючи у своєму особняку групи кращих фізиків-теоретиків. Іноді лише кілька особливо близьких друзів-фізиків, Сідні Коулман, Девід Фінкельштейн, Дік Фейнман і я, збиралися в його будинку за чудовими вечерями, що їх готували майстерні кухарі. А ще Вернер любив проводити невеликі конференції для обраних. Завдяки чудово обладнаному конференц-залу в мансарді та волонтерам, які виконували кожне ваше бажання, ці мініконференції в Сан-Франциско завжди були подіями вкрай приємними. Деякі фізики з підозрою ставилися до Вернера. Вони побоювалися, що він спритно використовує особисті зв’язки у фізичному співтоваристві для самореклами. Але це неправда. Наскільки я можу судити, йому просто подобалося дізнаватися про новітні ідеї від людей, які їх висувають.
Пригадую, що всього було три або чотири конференції під патронатом ЕСТ, але тільки одна з них вплинула на мене та мої фізичні дослідження. Ішов 1983 рік. Серед інших знаменитостей присутніми були Маррі Гелл-Ман, Шелдон Ґлешоу, Френк Вільчек, Савас Дімопулос і Девід Фінкельштейн. Але для нашої історії найважливішими є три головні учасники Війни чорної діри: Герард ’т Гофт, Стівен Гокінг і я.
«Війна чорної діри була справжньою науковою дискусією, абсолютно не схожою на псевдодебати навколо теорії розумного задуму або реальності глобального потепління, де помилкові аргументи вигадують політично заангажовані маніпулятори суспільною думкою заради того, щоб обдурити наївних людей.»
«Але то не була битва між розлюченими ворогами. Насправді її головні учасники були друзями. Проте це була запекла інтелектуальна боротьба ідей, яку вели люди, що глибоко поважають один одного, але мають принципово інші судження.»
«Загал часто вважає фізиків, особливо фізиків-теоретиків, обмеженими особами, ботанами, чиї інтереси вельми далекі від інтересів простих людей і страшенно нудні. Така думка дуже далека від істини.»
«Війна чорної діри» — друга науково-популярна книжка Леонарда Сасскінда після «The Cosmic Landscape» (2005); вона вийшла у видавництві Little, Brown 7 липня 2008 року. Приводом стала реальна суперечка: 1976 року Стівен Гокінг дійшов висновку, що інформація, яка потрапила в чорну діру, зникає назавжди, — а Сасскінд вважав, що це руйнує закон збереження інформації. Свою відповідь він шукав майже три десятиліття, і сам пише в передмові, що майже двадцять років ця дискусія залишалася непоміченою поза вузьким колом фізиків. Писав він її не як хроніку формул: у передмові Сасскінд пояснює, що хотів показати фізиків живими людьми, бо, коли про них розповідають, «оминаючи їхню людську особистість… утрачається дещо важливе», і що «намагався охопити й наукову, й емоційну сторони історії».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
