| Видавництво: | Наш Формат |
| Автор: | Юрій Рокецький |
| Жанр: | Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Аудіоверсія: | Є — слухати аудіокнигу · 520.00 грн |
| ISBN: | 978-617-8434-29-8 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Брати Гадюкіни» та їхній фронтмен Сергій Кузьмінський, безсумнівно, одне з найяскравіших явищ в українській музиці 1990-х. Увірвавшись у неї з феєричною сумішшю регі, блюзу, рок-н-ролу та фолку, вони принесли бунтівний дух справжньої творчої свободи, чим завоювали любов публіки на довгі роки. Це видання стане справжньою знахідкою не лише для прихильників творчості Кузі та «Братів Гадюкіних» — адже передусім це біографія цілого покоління, що зростало на зламі епох. Написана на основі десятків інтерв’ю, а також дописів самого Кузьмінського, книжка вражає щирістю й відвертістю. А вміщені в ній світлини, аудіо- й відеозаписи додають особливої атмосфери.
Повне виснаження мого планшета настало перед самим епілогом цієї книжки. Оскільки в потязі, де я от-от мав її дочитати, розеток не водилося, фінал я мусив відкласти на ранкове повернення домів. Останні фрази, до яких ми з планшетом дотягнули, були про останні фрази. Вони звучали так: «Останній пост у ЖЖ датований 13 червня 2009 року. Кузя привітав Моха з днем народження». Далі йшла двокрапка — і планшетний (добре, що не планетний) шатдаун. Якими саме словами Сергій Кузьмінський привітав Олега Гнатіва, дізнáюся годин за сім-вісім, не без прикрості констатував я, розчитаний (і розчинений) у книжці, від якої не міг відірватися. Й от він — облом.
Проте не без певного позитиву: ситуація давала змогу розтягнути в собі той дивно щемливий настрій, що його вже певний час навіювала книжка.
Побути в ньому довше.
Продовжити на одну ніч Кузине життя — бодай у такий спосіб.
Перше, що я зробив удома, — заживив планшет, і він повернув мене на місце, де все обірвалося: «Алег, братюня! С бёздничком тебья. Шоб ты мне сцуко был здоров. Ну и таке инше, сам знаеш». Ці нехитрі, хоч і хитро ненорматизовані, слова стали для мене на деякий час чимось на кшталт містичного заклинання. Особливо «Шоб ты мне сцуко был здоров». Звична нібито й цілком типова для Кузиного гумору фраза. Тільки от написана в надто незвичних і нетипових обставинах: у наближенні до неминучого.
Беручися за цю тоді ще не зовсім книжку, а радше її рукопис, я, звісно, сподівався, що буде драйвово і, мабуть, часом весело. Це підтвердилося: я не раз ловив себе на тому, що може зватися мимовільним сміховим рефлексом.
Але я не очікував, що буде і щемко. Не очікував, що аж так. Тобто що я, дочитавши, стану сумний і тихий. Що мені — вперше за відносно довге життя — реально заболить Сергієва відсутність. Чи як по-іншому назвати пустку на його місці?
Я не сподівався, що почну годинами переслуховувати його та їхню (БГ) музику. Що навіть кавери на їхні пісні я почну слухати.
Що буду переповідати іншим щойно прочитані епізоди. Зі мною таке трапляється досить рідко. (Дорогий авторе Юрку Рокецький: chapeau!)
Є в цьому щось особисте? Напевно. Мінімально, але є.
Десь навесні 1989-го я їх (БГ) почув уперше. Щойно повернувся з газетної зміни у друкарні. Була за чверть дванадцята ночі, радіобрехун у сінях передавав щось немислиме. Я переступив поріг дому саме на середині пісні й завмер — як тепер кажуть, у легкому ахуї. «Хто се?» — запитав я у приймача, коли пісня скінчилася. Прикомсомолений голосок радіостанції «Молода гвардія» відповів, що то ансамбль «Брати Гадюкіни» зі Львова. Після «Всьо чотко!» (а застав я саме її) мені перепав ще й бонус у вигляді «Наркоманів на городі». Головна редакція радіомовлення для молоді Держтелерадіо УССР пускалася берега. Думаю, хтось дуже ризикував задницею й посадою (що найчастіше те саме), випускаючи в етер і Космос тих «наркоманів». Зрештою, чому я пишу це слово в лапках?
1989-й був магічний. У ньому втілювалося неможливе. У ньому починався розквіт цілої епохи — фестивальної (ФЕ). Протягом якої, однак, я із Сергієм Кузьмінським так і не перетнувся. Точніше, не перетнувся майже зовсім. Попри втілення неможливого, можливе не втілилося, хоча ФЕ давала не один шанс. Але як давала, так і відбирала. Поки розквіт не перейшов у занепад, а той своєю чергою — у повну дупу. Однак про неї далі ні слова.
На першій «Руті» (Чернівці) не було мене.
На першому «Вивиху» не було їх, БГ.
Книжку відкриває есей Юрія Андруховича «Великий Кузя, або Всьо чотчє», а сам Рокецький зібрав її з десятків інтерв’ю та дописів самого Кузьмінського. Назви розділів — це цитати: «Народжений у Львові в результаті мезальянсу радянського окупанта й української сироти», «Це я вбив шпіона Гадюкіна!», «Наша відповідь Кобзону», «Ми — хлопці з Бандерштадту».
Через них проступає не лише історія гурту, що вніс в українську музику 1990-х суміш регі, блюзу, рок-н-ролу та фолку, а й біографія цілого покоління на зламі епох. Закінчується все останнім постом Кузі в ЖЖ — 13 червня 2009 року, привітанням Моха з днем народження.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
