| Видавництво: | Наш Формат |
| Автори: | Ієн Ґіллан , Девід Коен |
| Жанр: | Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-8437-50-3 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Ця книжка — квиток. Але не на концерт Deep Purple, а за лаштунки життя Ієна Ґіллана і культового гурту. Музикант ділиться не вигладженою оповіддю, а чесною історією про нестримну творчість і легковажність, чвари і насильство, фанаток і гульбища, наркотики й алкоголь, славу і її ціну. Ви з перших уст довідаєтеся, як 1970 року Deep Purple увірвалися на рок-сцену з Black Night і найпродаванішим альбомом Deep Purple in Rock, а за кілька років ледь не розпалися назавжди. Ґіллан не шкодує дотепів і драматизму, щоб відверто розповісти про виснажливі гастролі, випробування популярністю, сольну кар’єру, період у Black Sabbath і возз’єднання з Deep Purple. Він у подробицях розкриває, як з’явився хіт Smoke on the Water, і навіть розповідає про виступ у Києві й шашлики в Запоріжжі.
Переклад з англійської — Геннадій Шпак.
«Неймовірний Бард» Девід Коен вважає, що цю книжку я просто клац! — і написав. Він любить таке казати. Якось увечері я подзвонив йому додому, — підійшла його дружина Джанет. Поки ми розмовляли, я почув на задньому плані гавкіт.
— Не знав, що у вас є пес.
— Це Девід, — відповіла вона. — Гавкає на лист від менеджера банку.
Люблю таких людей!
Одружений із Джанет, маючи двох дочок, Ніколу і Люсі, а ще п’ятьох онуків, Девід бере участь у численних творчих проєктах, до яких залучено також кілька музикантів. У «літа молодії» він був менеджером двох успішних шоу на Единбурзькому фестивалі сценічних мистецтв. Пізніше допомагав дослідникові Амазонки Аланові Голмену з публікацією книжки про його унікальну подорож каяком по річці (вийшла у видавництві «Годдер і Стоутон»). А згодом задумав і втілив у співавторстві з Беном Ґрінвудом працю «Вуличні музиканти. Історія вуличного мистецтва» (The Buskers: A History of Street Entertainment), яку видавництво «Девід і Чарльз» опублікувало в 1981 році. Виявилося, що цей проєкт ідеально пасує до політичних інтересів: проблем, які постають перед середмістями, а також до майбутнього їхніх громад. Так Девід став частим гостем програм місцевого й національного радіо, а ще лектором з тем, пов’язаних з його проєктами. Далі він створив успішну студію креативного письма для в’язнів (зокрема для довічно ув’язнених), де заохочує своїх «підопічних» реалізовуватися в літературній творчості. Своєю короткою п’єсою «Не спізнися» (Don’t Be Late) Девід демонструє, що «увагу громади може привернути кожен, якщо справді захоче!».
«“Не спізнися” — одна з перлин моєї кар’єри на сьогодні, — пояснює він тим, хто готовий це слухати, свій драматичний твір, який триває лише п’ятдесят три секунди і був за один вечір показаний тридцять два рази в театрі з можливістю дивитись виставу одночасно на сцені й по телевізору. — Я думаю, саме цей надзвичайний досвід спонукав Ієна запросити мене до співпраці над його автобіографією».
По закінченні книжки, що ви її вже читаєте, Девід планував завершити мюзикл на основі свого першого роману «Чебрецеві поля» (The Fields of Thyme), який він з успіхом видав 2013 року в Neaptide Projects (Salcombe) Ltd.
Ґіллан починає не з музики, а зі співавтора: перші два розділи — «Хто винен» і «Мій співавтор» — про Девіда Коена, з яким він писав цю книжку. Далі йде історія гурту від 1970-го, коли Deep Purple увірвалися на сцену з «Black Night» і альбомом «Deep Purple in Rock», через мало не розпад, виснажливі гастролі, сольну кар’єру й період у Black Sabbath — до возз’єднання.
Розказано й те, як з’явився «Smoke on the Water», і те, як гурт грав у Києві та їв шашлики в Запоріжжі. Наприкінці стоїть дискографія.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
