| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Іванна Блажкевич |
| Жанр: | Ім’я на обкладинці · Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Серія: | Ім’я на обкладинці |
| ISBN: | 978-966-10-7578-7 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Громадсько-просвітницька діяльність Іванни Блажкевич мала величезний вплив на економічний розвиток Галичини, політичну й національну згуртованість краян. Спогади та щоденникові записи письменниці в основному висвітлюють два періоди: Першу світову війну та розвиток кооперації. Її подвижницьке життя гідне подиву й наслідування. Правдиво й проникливо розкрила авторка спогадів поневіряння галичан під час австро-угорського панування, воєнних лихоліть, польської та німецької окупацій. Мужня, невтомна в обороні українства, ця жінка не корилася жодній владі… Книга неодмінно зацікавить істориків, краєзнавців, студентів, усіх шанувальників творчості письменниці.
Слово про авторку
Розповіддю про цю легендарну жінку треба розпочинати уроки патріотизму в перший день кожного навчального року. Ніхто більше не зробив для розвою кооперації в селах і містечках Галичини, ніж ота тендітна й скромна вчителька та просвітянка. Нічиє слово на численних вічах і зборах галичанок не було таким пристрасним і переконливим. Ніхто не мав такої відваги, працелюбства, самопожертви, не зазнав таких болючих втрат…
Іванна Блажкевич народила п’ятеро дітей, однак виростила лише сина Богдана та доньку Дарію-Хризанту.
Донечка Любомира померла в лихоліття Першої світової війни, а 14 і 17 вересня 1928 року на цвинтар віднесли іще дві домовинки: шестирічну Зосю та чотирилітню Любцю пригостили отруєним шоколадом… Так польські шовіністи помстилися безутішній матері за любов до України. Доказом цього був лист із чорними обвідками, в ньому – погрози: «Смерть твоїх хаменят – то початок нашої помсти. Вірогідно, відтепер будеш лише собою займатися і занехаєш пропаганду за вашу Україну, котра для вас навіки здохла…». Запис польською мовою зберігся у зошиті письменниці.
А 15 листопада 1938 року її було люто упокорено – вивели жандарми на околицю Денисова й дали 120 буків (рахувала, доки не знепритомніла). Понад три місяці львівські лікарі боролися за її видужання… Повернулася до сім’ї, до суспільної праці, але без ціпка ходити уже не могла… Втратила зуби, мала переламані кісточки на всіх пальцях. Тож писала вже дуже нечітко, подекуди годі розшифрувати написане…
Були в її житті й обшуки, й численні арешти, й переховування по лісах та у добрих людей.
Окупантів, у тому числі й «советскіх», бісила нескореність Іванни, тож діставалося їй від усіх властей, особливо на схилку літ: і родинний будинок конфісковували, і город грозилися відібрати, й обкладали непосильними повинностями й податками…
А вона 1 листопада 1918 року була делегаткою від Галицької округи до Народних зборів у Львові, на яких проголошено ЗУНР, а наступного дня іменем проголошеної України очолила на цих теренах ліквідацію владних установ і жандармських постерунків. Провела понад 700 віч, зборів, мітингів. Допомагала селянам добитися відшкодувань за поруйноване війною майно.
В багатьох населених пунктах за її сприяння відкрили дитсадки, читальні, різноманітні господарчі курси для молоді, кооперативні крамниці, молочарні тощо. Лише в 1932 році, внаслідок виснажливої праці, їй вдалося залучити до кооперативного руху 2166 осіб у 83 селах Поділля. Від 1936 року працювала директором Повітового союзу кооператив у Тернополі.
Окрім того зібрала понад 200 взірців місцевих вишивок. Писала вірші та п’єси для дітей. Опублікувала близько трьох сотень статей на різноманітну тематику, особливо переймалася освітою та суспільним становищем жіноцтва. У роки Другої світової війни відкрила у Денисові сільськогосподарську школу й тим врятувала від вивезення до Німеччини молодь свого й довколишніх сіл.
1963 року Іванну Омелянівну прийняли до Спілки письменників СРСР і нарешті почали виплачувати їй пенсію.
На Тернопільщині 1993 року засновано премію Іванни Блажкевич, якою нагороджують митців за твори для дітей та юнацтва.
У Денисівському краєзнавчому музеї, створення котрого письменниця зініціювала в 1967 році, є фонд її імені. Там і в родинній оселі, що теж стала музеєм, зберігаються безцінні експонати, що свідчать про подвижництво славної краянки.
Ці записи окремою книгою публікуються вперше, але їх фрагменти з подачі поетеси Оксани Сенатович оприлюднювалися в літературно-мистецьких часописах «Дзвін» і «Тернопіль» ще в 1990-их.
Активно долучилися до популяризації творчості письменниці краєзнавці: Богдан Савак, Володимир Хома, Петро Медведик, Ядвіга Федик; літераторка Богдана Дерій; родини Блажкевичів і П’ятківських.
Спогади й щоденникові записи Іванни Блажкевич охоплюють два періоди: Першу світову війну і розвиток кооперації в Галичині. Писала їх жінка, якій 15 листопада 1938 року жандарми дали на околиці Денисова 120 буків — рахувала, доки не знепритомніла, — і яка після трьох місяців у львівських лікарів уже не могла ходити без ціпка. Вона втратила зуби й мала переламані кісточки на всіх пальцях, тож писала дуже нечітко, подекуди годі розшифрувати написане. А ще раніше, у вересні 1928 року, поховала двох доньок, шестирічну Зосю і чотирилітню Любцю, яких пригостили отруєним шоколадом.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
