Володимир Рутківський : тексти долі

Читачеві, аби зазнайомитися

«Працюймо, пані Наталю! Бо любов

вимагає не поклоніння, а праці! »

В. Г . Рутківський.

«Коли не пишеться, змушую себе читати, читати й читати. Аж доки зґвалтована читанням підсвідомість не видасть щось своє. Цього разу після кількох тижнів безуспішного сидіння перед компом взявся за Агату Крісті — в мене понад тридцять її романів. І реакція підсвідомості на це вже є. Але якась дивна. Приснилося, що я вліз в якусь конспіративну компанію, яка займається прихованою експропріацією мізків. Невдовзі отямився, бо вже ніби третій день не являюся додому і дружина, мабуть, місця собі не знаходить. Проте мої нові колеги мене не відпускають. Я вибрав слушну мить — і чкурнув. Кодло, погрожуючи найстрашнішими карами, кинулося слідом. І було ясно, що коли вони мене схоплять, — тоді все. Тож зусиллям волі щохвилини, аби не розпізнали, перевтілююся в казна що. Проте колишні колеги теж не дурні — так і миготять по всіх усюдах під всілякими личинами, пиками, російськими мордами, білоруськими тварами.

Одна з них мала навіть обличчя старенької, яка з сім’єю нещодавно перебралася до древнього дворового флігелю. Майже щоранку родаки виводили її у двір, усаджували під вишняком обличчям до нашого будинку. І варто було промайнути у вікні третього поверху, як її погляд одразу зупинявся на мені. Інколи навіть здавалося, що стара при цьому щось шепотіла. Чи то проклинала мене як мешканця елітного сталінського будинку, чи бачила в мені старого знайомого, що років під сорок тому виступав у її класі чи на її виробництві, і вона ніяк не може збагнути, де вона мене бачила...

Але вибачаюся за відступ. Як тільки я починав цікавитися однією з цих надокучливо мерехтливих фізіономій і збирався розібратися, що ж з нею буде, коли її поставити в такі і такі умови, — як вони негайно перевтілювалися на моїх колег і з криком «ага, попався, тепер тобі капець!» — кидалися на мене. o 5Читачеві, аби зазнайомитися

Раніше я в таких випадках прокидався в холодному поту, а зараз винайшов досить цікавий засіб захисту. Коли вже тебе вирахували — то треба дивитися не в їхні очі, а туди, де має бути сонячне сплетіння. Як Хома Брут у свій псалтир. І тоді вони перестають бачити мене. І коли не дивитися ні на що (хіба що краєм зору) — то можна бути впевненим за свою безпеку. А найголовніше — не простежувати долю об’єкту, що зацікавив тебе, до кінця, бо будь-який кінець є примітивним, банальним і безвихідним тупиком. А от коли все крутиться-вертиться і в якійсь при цьому взаємодії — тоді все добре.

Тож дивився я кутиком зору на все, а в підсвідомості билом било: «На свете счастья нет, но есть покой и воля...». Спокій і воля... Вічний супокій і нескінченна свобода від усього суєтного...

Прокинувся і довго роздумував, до чого це і як цю ситуацію мені, письменникові, використати. Аж чую під вікнами якусь шарканину і тихі голоси. Мабуть, виводять стареньку з флігеля. Проте, це була не вона. Замість неї тихо перемовлялося зо два десятки людей у чорному. За хвилину у дворі з’явилася машина ритуальних послуг і дужі хлопці витягли з неї домовину зі старенькою.

Я чув від діда, що коли тобі являються під ранок мертві родаки, — тобі залишилося жити зовсім недовго. Але чого чекати від чужої старої? Оце збирався розвідати, хто вона і звідки, але пригадалося застереження — що не треба йти у своєму розслідуванні до кінця — бо за ним не буде нічого, окрім вимушеного вічного супокою...

Отак і живу. Сиджу й думаю, що раніше такі шикарні сюжети снилися! А тепер...

Хоча, якби був років на двадцять молодший, то, може, й спокусився би на роман без початку і кінця, на роман, в якому немає ні вчора, ні завтра, а лише сьогодні — і нічого, крім сьогодні...

Сподіваюся, це тимчасово, бо ж немає нічого страшнішого, як літня спека...»1.

Щиро,

В. Рутківський. 1 Лист В. Г . Рутківського до Н. П. Марченко від 19.08.2010 // Домашній архів

автора. 6 oo Володимир Рутківський: тексти долі

***

...Нині знову стоїть палка й немилостива до чутливих сердець літня спека. Десь у приморській Одесі пан Володимир на пару зі своїм вісімнадцятилітнім котом 2 укотре «проявили властиву їм солідарність і майже всю спеку провели валетом на підлозі під нічним вікном»3, і вкотре взялися вигадувати нові історії чи вичитувати гранки нових книжок...

А я читач. Я чекаю, коли минеться літо і з осінніми книжковими ярмарками на мій стіл ляжуть нові кольорові томики таких непередбачуваних дитячих книжок.

Ні, я дорослий і, як кажуть, «цілком сформований» читач! Але найбільше в світі люблю книжки для дітей. Бо мені здається, що в жодній іншій книжці письменник не буває таким близьким до Божого задуму людини й ніколи так щиро не намагається віднайти в собі та світі щось варте уваги... А ще в «дитячих» книжках завжди нагло проступають старанно приховані за безтурботною прозорістю сюжетів і форм справжні риси суспільства й часу, в якому ті книжки творилися, — його істинні, а не задекларовані перед «дорослою» громадою, цінності, мрії та герої...

Пам’ятаєте Біблійне «Будьте як діти — і відкриється Вам Царство Боже»? Іноді я думаю, що дитячим письменникам (звичайно, коли вони СПРАВЖНІ дитячі письменники) хоча б інколи вдається перемогти в собі вірус неминучої дорослості як смерті й побачити світ дитинними очима справжнього Творця.

На жаль, українська біографічна традиція не має належного досвіду багатоаспектного наукового осмислення життєписів письменників, які пишуть для дітей. Зважаючи на традиційний розгляд літератури для дітей у педагогічному руслі, їхні долі зазвичай опиняються заручниками дидактизму та вузькості дослідницького погляду. Натомість, саме життєпис «дитячого» письменника (в силу можливості простежити рефлексію текстів кількома поколіннями читачів за життя авто- 2 На жаль, у 2012 р. кіт помер. Як видається Володимиру Григоровичу, «взявши на себе» черговий сердечний напад свого господаря... 3 Лист В. Г . Рутківського до Н. П. Марченко від 09.06.2010. // Домашній архів