Жити не можна померти

Кап… кап… кап…

Нірвана…

Якесь дивне відчуття спокою і разом з тим — збагачення. Душевного? Матеріального? Не важливо! Бо ж головне — то цінність, неповторність кожної миті в її сакральному наповненні.

Кап… кап… кап…

Блаженство…

Хтось любить безкінечно дивитися, як горить вогонь, хтось — як тече вода, комусь подобається годинами спостерігати, як працюють люди… Степан міг безвідривно, цілодобово спозирати, як виходить готовий продукт власного виробництва.

Кап… кап… кап…

Горять собі дрова. Бідончик наповнений бражкою. Трубка закручена спіралькою і занурена у виварку з холодною водою. Ватка, бутлик… Що ще треба людині для щастя? Все єство чоловіка було зосереджене на кінці трубки з ваткою, розтягнутою, як слимак, що звисала над скляним, на третину наповненим бутликом. Свіжосконденсовані крапельки падали у самісінький центр посудини, утворюючи дрібненькі кола, що миттєво розбігались до скляних стінок.

Кап… кап… кап…

Завтра — Зелені свята. За вікном — моква. Жінка з дітьми поїхала до сестри. Худоба нагодована. Хата замаєна. Неповторні миті!

Кап… кап… кап…

У двері постукали. Степан ані ворухнувся.

Постукали наполегливіше. Нуль емоцій.

Почали вже грюкати. Степан дриґнув, проте погляду від бутлика не відвів. Товкли. Хата ходором ходила.

— Шваґре, відчиняйте, шляк би вас трафив! Я знаю, жи ви там!

Степан знехотя підвівся. Згадав шваґра Василя незлим тихим словом і пошкандибав до вхідних дверей.

На порозі стояв дебелий чолов’яга в чорному цератовому дощовику з капюшоном і з торбою за спиною. То була та жертва, яка потрапила колись до сімейних уз Степанової сестри.

— Що, шваґре, у підпілля пішли? Чи хропака даєте? — Василь завалився на веранду у брудних кирзаках, витираючи долонею-граблею мокре обличчя. — Чи, може, ви не самі? Жінки нема, то ви вже тут заінтимилися з кимось?

— Лиха година! Та що ви плетете, шваґре, які інтими? Ви як нюхом чуєте, коли припхатися.

— Чи, може, ви мені не раді, шваґре? — Василь театрально вхопився за клямку, пориваючись вийти.

— Та заходьте вже... — Степан в серцях махнув рукою.

— От за шо я поважаю вас, шваґре, так то за вашу безграничну, задушевну гостинність! — радісно промовив Василь, спихаючи з ніг кирзаки і розкидаючи навколо себе кавалки болота.

Залишивши капати цератового плаща на вішаку, вони пішли на кухню.

— Йо..! — тільки й вимовив Василь, угледівши виробничий процес. — Та то ви серйозною справою, шваґре, зайняті.

— Ну так… — Степан поважно надув щоки. — Працюємо, так би мовити…

— Ну ви і Штірліц! — Василь, щиро усміхаючись, помахав на шваґра вказівним пальцем і всівся на підсунутий Степаном таборик. — Я би на вашому місці мене не впустив. А ви — ви, шваґре, людина широкої душі! Бо є люди, а є людиська, а ви — у-у-у-у-у-у!!! — Василь потряс перед Степаном своїм кулачищем. — А ви гігант душі, так би мовити! Я дуже гордий, шо в мене такий шваґро! — на радощах він гепнув Степана, утричі дрібнішого за себе, по спині. Той ледь не злетів з таборика, та втримався.

Тоді вони притихли і стали обидва дивитися на трубку, на ватку і на бутлик. Лише й чути було, як мухи бзинять, і те солодке — кап… кап… кап…

— Дегустували? — примруживши праве око, пошепки запитав Василь.

— Ше нє… — так само прошепотів Степан. — Ви ж знаєте, шваґре, що я до дванадцятої не вживаю ані краплі.

— Але ж у вас і витримка, шваґре… — шепотів далі Василь. — Залізний терпець маєте!

— Ну так…

Кап… кап… кап…

— А шо, Василю, булисте в лісі?

— Та полазивім трохи, змок, як пес, змерз… То, може, ми того… — Василь з надією кивнув на бутлика.

— Рано, — з тугою видушив Степан, скоса глипнувши на годинник, що показував пів на дванадцяту. Проте за хвилю скочив з таборика: — Є ідея, шваґре! Сьогодні почну на пів години раніше, а завтра вже буду мусів потерпіти до пів першої.

— Голова! Та ви, шваґре, просто генератор ідей! — Василь потер долоні, встаючи з таборика.

— То витягуйте, шо там маєте в тій торбі. Не скупітьсі, не скупітьсі, шваґре.

— Та шо там… Ніц нема в тім лісі. Во піднявім-с чотири грибики і з десять голубінок.

— А ви кажете! Давайте зараз хутко піджаримо, кращої закуски бути не може! — Степан радісно поліз діставати рондель з духовки.