| Видавництво: | Видавництво Старого Лева |
| Автор: | Костянтин Москалець |
| Жанр: | Роздуми та есеї |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 9789664483688 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Келія Чайної Троянди» — щоденникові записи Костянтина Москальця 1989–1999 років (текст 2001 року). Це видання вийшло у «Видавництві Старого Лева» 2025 року в серії «Новітня класика».
«Келія Чайної Троянди» — це щоденникові записи Костянтина Москальця, які охоплюють період з 1989-го по 1999 рік. Проте це більше ніж просто щоденник, бо тут — глибокі тексти про внутрішню свободу й нікомуненалежність, про осягання довколишності й усвідомлення себе в ній, віднайдення внутрішньої рівноваги. Ці художні записи скидаються на філософські есеї про головне й позачасове: про творчість, самовдосконалення, невпинну працю і постійну любов до життя й гармонії в ньому. Уперше «Келія Чайної Троянди» вийшла друком 2001 року і відтоді залишається прикладом глибокого інтелектуального естетичного письма, яке допомагає усвідомлювати й відчувати життя у його простоті й повноті.
10 квітня
Уперше розпочинаю свій щоденник у Москві. Щось дуже змінилось у мені після Шевченківських вистав, після пів року у Львові, де довелось триматися з останніх сил, де довелось відмовитися від книжок і писання, від нормального харчування, Господи, майже від усього. Я витримав і переміг, дякуючи одному тільки Богові, незрадливим літрам чаю та кави і безлічі сигарет. Ця перемога тимчасова, я знаю, але вона багато чого навчила мене на решту життя. Треба триматися далі, відповідаючи перед одним тільки Богом за всі свої слова, вчинки й думки. У країні відбувається щось незрозуміле. Всі роз’єднані, і це нарешті стало добре помітно. Постійне відчуття, що ми перебуваємо на переламі, що ще один крок — і станеться катастрофа. Хочеться усамітнитися у лісовій хатинці, де не було б поїздів і автомобілів, років на десять. Усамітнитись. Очиститися. Написатися, врешті, досхочу. Кілька пунктів опертя, які викристалізувались останнім часом, — це лише окремі, роз’єднані ланки єдиного. А я бачу тільки ці ланки і не відчуваю єдності, хоча знаю, що вони — саме те. Читаю тут Монтеня, сьогодні взяв Камю. Дев’ята година вечора. Можливо, знову закінчується якийсь період. Період у мені, той, котрий теж ніби окрема ланка з єдиного ланцюга. Все можливо. Крихітна батьківщина, тільки вона здатна нагодувати тебе словом, спокоєм і святістю. А ти все по чужинах. Тільки усвідомлюєш це краще, ніж раніше. Розумієш і впокорюєшся. Це ти навчився добре робити. Погоджуватися з долею, яку дав Бог, не гріх, але й не чеснота. Просто так повинно бути. Завжди й у всіх. Із сумом розумію, що ніколи не зможу еміґрувати. І здогадуюся, що батуринські землі так і залишаться там, де тепер, — у дитинстві, у землі, котра тільки зрідка озивається ще напіврозпуклою вишневою галузкою на тлі вузенького місяця, золотого, єдиного, шістнадцятирічного.
11 квітня
Смішно, але факт: я купив собі гаманець. Дві речі, які здаються мені абсурдними, — гаманець і годинник, — супроводжують тепер у блуканнях Москвою. Мабуть, їм пощастило, бо ж обидві починаються з однієї літери. Таке враження, наче я тиждень тому закінчив нарешті школу. І все, що досі було бажаним, але недосяжним, стало належати мені. Дивно. Нічого не хочеться робити, адже розпочалися останні канікули. Щось подібне було після дев’ятого класу. Вдома треба подивитися тодішні щоденники. Є все: сигарети і навіть шоколад. Навіть жувальна ґумка, а ще — сушені банани, смажене соняшникове насіння. Є годинник і гаманець. А я не можу знайти собі місця. Чому? Бо я не звик, щоб у мене щось було, крім вільного часу. Я розгубився від того, що мені вперше в житті трошки пощастило.
Але ж ти сам усього цього хотів? І не заперечуй, бо я знаю краще. Ти хотів цього ще тоді, коли без копійки повертався електричкою до Бахмача, сидячи на сходинках у тамбурі, брудний і обдертий, читаючи невідому тепер книжку, коли б не «Трьох товаришів» Ремарка. Того дня Надійка знову сказала «ні». А перед тим ти привіз їй три лілії з Кончі. Дві зів’яли в дорозі, а ту, останню, вона поставила у трилітровий слоїк із водою. А сама кудись пішла і довго не поверталася — така струнка й недосяжна, як літній вечір над костелом.
13 квітня
Тільки втома така, як завше і всюди: вдома, у Львові, у Казахстані або Вільнюсі. Втома така, як мертві нічні метелики, яких ти збирав після кожної зміни на другому поверсі урізької водокачки. Білі й зелені, мертві. Недавно ти здибав їх у прозорій коробці з-під орхідеї. Я дивлюся на метеликів і розумію, що втома всюди й завше однакова. Навіть на Марсі.
Московська ніч. Привиди студентів блукають жовтими коридорами. Тут було багато наших. Був покійний Гриць Чубай, ми пили з ним вино і співали українські пісні. Тепер я співаю з Тарасом, його сином. 11 жовтня 1980 року ми сиділи в одній із кімнат цього гуртожитку, пили, співали і читали свої вірші. Нас було багато тоді, але я запам’ятав чотирьох: Володимира Кашку, Миколу Туза, Анатолія Сазанського і Грицька Чубая. Розмахуючи довжелезними патлами, я читав тоді вірші про реальну любов до небезпечної вітчизни. Вірші були явно крамольними, Грицько уважно слухав, а потім сказав: «Тепер і вмирати можна, коли в Україні є такі хлопці». У ті часи хвалити один одного було чимось дуже природним: звісна річ, ми всі геніальні. Але від Грицькових слів я раптово отямився і протверезів, і запам’ятав їх на все життя. Він запросив мене до себе, залишив львівську адресу. «Знаєш, — сказав він, — у мене є син; приїзди, ви подружитеся з ним». — «А скільки років твоєму синові?» — спитав я. «Десять», — серйозно відповів Грицько. «Та це ж іще зовсім пацан!» — образився я. «Нічого, зате побачиш, який він розумний».
«Келія Чайної Троянди» — щоденникові записи Костянтина Москальця, які охоплюють період з 1989-го по 1999 рік. Це видання вийшло у «Видавництві Старого Лева» 2025 року на 248 сторінках, у серії «Новітня класика»: у вихідних даних стоять два ISBN — окремо серії (978-966-448-113-4) і окремо книжки. Жанр там названо «художня проза», і видавець пояснює чому: це «більше ніж просто щоденник, бо тут — глибокі тексти про внутрішню свободу». Ілюстрації зробила Ольга Лисовська.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
