Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕ!

Луїзі, з удячністю

Коли я була дитиною і споглядала

за життям своїх батьків, знаєте,

що я собі думала? Думала:

як трагічно. Тепер я думаю:

трагічно, але водночас

божевільно. А ще

дуже смішно.

Луїза Ґлік, «Відчуженість Телемаха»

Мій шлюб розламався, бо я була жорстокою. Або тому, що їла в ліжку. Чи тому, що він любив електронну музику й вигадливі фільми про чоловіків у дикій природі. Чи тому, що я їх не любила. Або ж через мою тривожність, яка змушувала мене все тримати на контролі. Або через червоне вино, яке провокувало мене впадати в критиканство. Або ж через голод, стрес і біле вино, через яке я також впадала в критиканство. А може, через те, що на вечірках я не відступала від нього ні на крок. Або через те, що він щодня курив травку, а я не погоджувалася, що це «те саме», що й мої дві чашки кави щоранку. Чи тому, що ми закохалися ще зовсім юними, і наше справжнє життя заледве нагадувало ту фантазію, яку ми уявляли, щойно переступивши поріг двадцятиріччя, коли наші тіла ще були завидно пружними. Або ж через те, що протягом трьох місяців 2011-го ми вирішили мати вільні стосунки, і це було непогано, але не супер. Чи тому, що він усе заливав пекучим соусом, навіть не скуштувавши, хоч я могла годинами чаклувати над стравою, рецепт якої видобула, прогорнувши нескінченні рядки довжелезної розповіді авторки про її відпустку. Чи тому, що одного разу він забув про нашу річницю. Або тому, що я завжди забувала про прання. Або ж через його величезну грецьку родину, яка так і не прийняла мене, хай я навіть привітала його стареньку яю1 з днем народження її улюбленим віршем. Або ж через те, що якось він побачив, як я какаю. Чи через те, що 2015-го ми побували на дев’ятьох весіллях і трохи захопилися, тож вирішили, що велика вечірка, на якій всі казатимуть, які ми молодці, що любимо одне одного, й подарують нам 3000 доларів, — непогана ідея. Чи через те, що, поїхавши до Парижа, ми посварилися, замість того щоб поглибити свої почуття чи принаймні віддатися анальним пестощам. Або тому, що я перестала уявляти, якими будуть наші діти. Чи тому, що він ніколи й не починав уявляти. Або ж через мою невпевненість і подекуди дріб’язковість. Або й через те, що він наполягав на потребі вживати веганську їжу, тимчасом потайки приносячи додому піцу, поки я спала. Або через те, що ми подивилися весь «Клан Сопрано», але так і не почали дивитися «Дроти». Або тому, що, коли між нами все тільки зароджувалося, я з деким поцілувалася і досі іноді її згадувала. Або тому, що він був занадто войовничим, з нотками претензійності. Або тому, що я була боягузкою, яка своєю роботою не сприяла «поваленню наявного державного ладу». Або тому, що я розсміялася у відповідь на ці його слова і запитала, як там його остання реклама для Burger King і її вплив у боротьбі за встановлення соціалізму. Або тому, що він назвав мене сукою. Чи врешті тому, що іноді я й була сукою. Хай там як, а нашому шлюбу — кінець.

Чи щось таке. Він виїхав, забравши кота (наразі), ігрову систему й три акустичні гітари. Коли уявляю, як Джон у темній орендованій квартирці пише пісні про розставання, сповнююся глибоким відчаєм й полегшенням водночас: відчаєм — через те, що я завдала йому такого болю, що йому треба виливати його в піснях, і полегшенням — через те, що мені не доведеться їх слухати.

І я його розумію. Сьогодні вранці, щойно він пішов, я практично зразу сфотографувала себе, бажаючи «закарбувати момент» і захоплено фантазуючи, як після цієї жахливої втрати на моє життя чекатиме період справжнього розквіту. Можливо, віднині й до скону я фотографуватиму своє обличчя у кожен важливий день свого життя, відтак до вісімдесятого дня народження зможу відкрити справжню виставку світлин: ось моя усміхнена довбешка на церемонії присвоєння наукового ступеня, ось я ридаю на маминому похороні, тут замислено переминаю щось вперше приготоване моїм чадом, а ось кілька не дуже пристойних кадрів крупним планом під час оргазму (щоб додати виставці скандальності) і так далі. Натомість, щойно роблю фото, помічаю мішки під очима і скачую собі Facetune. У реальності вони мене не гнітять. Глянувши на себе в дзеркало, я б побачила їх і подумала: «Це двадцятивосьмирічна жінка, яка бачила життя». На фото, утім, я б воліла бути сексі.