Американська мрія

Ваша честь, Декларація натуралізації Сполучених Штатів починається зі слів: Америка є країною іммігрантів. Емігранти з усього світу їхали в США в пошуках кращого життя, важко працювали, тим самим роблячи країну сильнішою і привабливішою. З часів перших колоністів Америка пройшла довгий і важкий шлях до демократії, достатку, рівності й верховенства права, які ми тепер називаємо західними цінностями. Нині США є беззаперечним лідером вільного світу, країною великих можливостей, одним із найпривабливіших місць для життя на планеті, зразком для мільйонів людей у світі, які мріють побудувати щось подібне в себе на батьківщині. Також мільйони людей прагнуть емігрувати до США в пошуках кращої долі. Далеко не всім це вдається. Хоча чимало з них усе ж досягли заповітних берегів і стали гордими американцями. Протягом 14 років мого проживання в США я бачив різних американців: як дуже успішних, так і не дуже, яких об’єднувало те, що вони вважали себе гордими американцями.

Ваша честь! Через кілька тижнів відбудеться мій суд. Я вирішив написати вам цього листа, хоча мої адвокати не рекомендували мені цього робити, оскільки вважають: ви можете використати щось із написаного проти мене. Я все-таки вирішив написати, попри їхні застороги, бо вважаю, що цей лист уже нічого не змінить. Моя доля вирішена, мій шлях у США закінчується, моя американська мрія зруйнована, мене депортують до України, моє життя зазнало краху, і я маю на увазі не лише матеріальний бік справи. Я розумію: життя продовжується, катастрофа, яка сталася зі мною, — це ще не мій кінець. Я маю відповідальність перед дітьми, сім’єю, тож змушений знайти в собі сили почати все спочатку, що б зі мною не сталося і як би це все жорстоко і сумно не було. Я вирішив написати цей лист, аби ви хоч частково зрозуміли: з якого середовища я приїхав у США, чому я так мріяв потрапити сюди й забрати свою сім’ю, щоб ви усвідомили моє бачення пріоритетів, а зовсім не для того, щоб викликати у вас жаль чи співчуття.

Еміграція українців до Нового світу почалася наприкінці ХІХ століття. На той час територію України поділили Австро-­Угорська та Російська імперії. Всі мої предки жили на Західній Україні, яка тоді, як я вже сказав, належала Австро-Угорщині. Так склалось історично, що еміграція до вільного світу була тоді значно жвавіша із західних територій України, ніж зі східних. У той час, як більшість країн розвиненого світу вже пройшли індустріалізацію, західна частина України в складі Австро-Угорської імперії залишалася відсталим, аграрним і навіть, можна сказати, депресивним регіоном. Щоправда, спроби проведення в регіоні реформ династією Габсбургів усе ж таки були. Прикладом можна вважати реформи імператора Йосифа II. Він вважався прогресивним на ті часи монархом і намагався проводити реформи ще за часів правління своєї матері імператриці Марії-Терезії, в уряді якої працював. Щоправда, через спроби реформ часто з нею конфліктував. Він поділив імперію на області, спробував ввести єдиний земельний податок, усіляко підтримував розвиток промисловості, видав укази, згідно з якими селяни мали право оскаржувати дії поміщиків, проголосив скасування кріпосної залежності селян, видав указ про толерантність до віросповідання відмінних від католицизму конфесій. Також він закрив монастирі та духовні ордени, почавши секуляризацію церковного майна. На їх місці створював школи. Але не всі починання вдалося впровадити в життя. Скажімо, введення єдиного земельного податку зупинив опір поміщиків. Отож, незважаючи на спроби реформ віденських монархів, Галичина загалом залишалася відсталою і депресивною.