Дякую, що поділилася

Розділ 1

— АГА, КОЕН-ДЖЕКСОН? Що ж, досить дивне поєднання.

Лія підвела погляд. Сусід у літаку побачив її прізвище та ім’я, виведене курсивом на обкладинці планера. Він поглянув на неї. На вустах виграє легка усмішка, наче її прізвище його смішить. Лії до цього не звикати, але зараз вона просто Не В Настрої.

Сьогодні Лія ледь не спізнилася на літак. Хоч вона і спромоглася виїхати в аеропорт завчасно, що дуже незвично для людини, яка росла десь на перетині поясного часу євреїв1 та темношкірих, але туман мав свої плани. Карл (Нін розповіли2 їй, що туман у Сан-Франциско має ім’я) зазвичай розвіюється після світанку, але сьогодні він був густіший і вперто не зникав. Тож вона, Нін і Рінґо Старр (коханий «фольксваген бітл» її найкращих друзів теж мав ім’я) опинилися в пастці за сімома машинами. Нін нервово висували голову з вікна кожні сорок п’ять секунд, щоб оцінити дорожній рух, якого не існувало.

На лінії висадки Нін пошкодували Лію і не почали проголошувати сльозливу промову на прощання. Натомість вони без слів відтягнули до Лії своє праве вухо. Вона погодилася на такий компроміс, тому вони стукнулись парними сережками-зіроньками на мочках. Таким було таємне «вухостискання» цих двох із часів одного п’яного вечора в «Алієн пірсинг і тату» десь сім років тому. Врешті Лія бігла до свого гейту, і варто наголосити, що їй довелося пожертвувати бейглом, якого хотіла купити перед посадкою.

Коли вона сіла на своє місце й побачила, що сусід поруч — одноліток, то полегшено видихнула (не те щоб Лія мала задишку, просто ненавиділа бігати). З її везінням вона припускала, що поруч опиниться вересклива дитина, або, не дай боже, говіркий старигань. Лія подумала, що сусідство з однолітком означатиме кілька годин тиші, якраз щоб похрумати безкоштовними брецелями та випити імбирного елю.

Очевидно, вона помилялась

Лія пильно його оглянула: високі вилиці, легкий вигин носа, мигдалевидні очі кольору паленого меду. Він білошкірий і східно-азійського походження. Кореєць — припустила вона й одразу дала собі ментального стусана за намагання вгадати етнічну приналежність. Він же щойно зробив те саме з нею, тому Лія дала собі ще одного стусана за відчуття провини. Метафоричні удари почали братися синцями.

Звідки він родом? Десь звідти, де він став достатньо культурно грамотним, щоб правдиво підмітити походження її прізвища (Коен — точно єврейське, а Джексон — точно ні), та водночас недостатньо, щоб бути спокійним чи хоча б розуміти, що варто придушити свій шок. Чи взагалі змовчати і не казати щось типу: «Ти очевидно темношкіра й безсумнівно єврейка? Оце дивина!». І це не беручи до уваги, що хлопець його віку, напевно, вивчив добрячу частину дискографії Дрейка напам’ять.

Лія зиркнула на годинник. Вони приземляться в аеропорту О’Гара аж через годину й п’ятнадцять хвилин. Може, він виріс у Затоці3. Може, він ходив у школу, де більшість учнів були східними азійцями, і де ніхто не мав нічого проти його імені чи батьків і не кидав косих поглядів у його бік. Ці думки штрикнули болючим уколом заздрощів. Та все ж, він-то мав подумати двічі перед тим, як говорити.

— Як влучно підмічено, — почала Лія солоденьким голосом. Вона навмисне зиркнула на стикер із секвоєю на його лептопі й аж тоді подивилася йому у вічі: — Стенфорд мусить пишатися такими спостережливими випуск­никами.

Усмішка зникла з його обличчя, і він махнув рукою, ніби стираючи свої слова, відкривши рот. Лія, досі Не В Настрої, відкидає його спробу задкувати.

Вона стиснула губи.

— Тоді розкажи мені, як правильно бути людиною змішаного походження? Ти, значить, нормальний, а інші — диваки?

Він опустив ошелешений погляд на свої руки. Лія роз­пливлася в самовдоволеній посмішці: мети досягнуто.

— Це не зовсім… — він важко зітхнув, аж плечі опустилися. Він, очевидно, обдумував свою відповідь. — Вибач, — пробурмотів він, почервонівши.

Лія кивнула і сховала планер у сумку. Вона не пам’ятає, навіщо взагалі його діставала. Дівчина відвернулася від нього, злість гаряче розтікалася по шиї. За кілька хвилин її серцебиття вирівнялося, гнівна атмосфера розсіялася. Злість перетворилася на сором. Вона підняла шторку ілюмінатора й подивилась туди. Густий білий туман огорнув літак, простір навколо невидимий людському оку. Вона заплющила очі та уявила, як ширяє над тим простором, відділившись від бурчання свого живота.