Діва, матір і третя

— Хоч, я йому піпіську відкушу? — запитала Орися.

Вона розвалилась на ліжку навпроти, закинувши ноги на стіну, а зібране у хвіст волосся замітало підлогу.

— Хочу.

Обличчя Марини палало. Набряклі від сліз очі просили ложки, бляшанки чи льоду. Її світла шкіра, яка завжди легко реагувала на будь-які подразники, розчервонілася.

Орися сперлась на лікті й різко, хоч не надто граційно, перекрутилася. Її ноги опинилися на землі, а яскраво-малинова грілка плюхнулася з живота додолу. По підлозі потік невеликий струмочок.

— Дивись, це можна зробити двома способами. Перший банальний, але менш кривавий: я його зваблюю (з таким псякою диким це буде неважко), тири-пири — його гордість під моїм контролем. Другий: у темному-темному парку темної-темної ночі на нього нападає…

Марина втерла обличчя серветкою й ледь усміхнулася.

— Ти ж несерйозно?

Загадковістю виразу Орися могла конкурувати з Моною Лізою.

— Прикидаю варіанти, суто теоретично, — і зовсім тихо: — Поки що.

На вечір були заплановані сходини. Марина хотіла прийти до юначок з людським лицем — соромно перед ними розкисати. Думки про Пласт завжди її бадьорили, навіть коли настрій вимагав залізти під ковдру й зростатися з ліжком.

Вона встала, кинула подрузі пачку серветок, а сама заходилася прибирати рейвах.

— Знаєш, — пробубоніла собі під носа, — я не розумію, що в мені не так.

Орися витерла воду й вляглася на бік, обхопивши живіт руками. Настоянка від болю мала скоро подіяти.

— Окрім модельного зросту й відсутності пуза?

— У стосунках, — Марина повертіла в руках листівку, яку підготувала Сергію на день народження, зіжмакала її та кинула до решти сміття. — Мені було непогано з ним, але… Може, я справді фригідна?

— Ти не розглядала варіанта, що він — криворукий воділа, а ти — «Жигулі»?

— Я не філологиня, не вловлюю метафору.

— Не засмучуйся. Перед тобою генійка, яку навіть викладачі не розуміють. — Орися відняла руку від живота й поправила уявну корону. — Може, він просто не міг тебе завести? Чого ти шукаєш проблему в собі?

Марина не відповіла.

Вона хотіла зустрічатися з кимось. Принаймні в теорії. Їй подобалося дізнаватися більше про людину, розділяти з нею тремкі моменти, переживати трепет від близькості душ. Але коли доходило до близькості тілесної, щось переклинювало.

Її найсерйозніші за все життя стосунки тривалістю у два з половиною місяці закінчилися сьогодні повним фіаско. Сергій був наче непоганим і не наполягав на близькості на другому побаченні, як інші, та коли спробував її поцілувати в університетському коридорі, вона «знову повелась як відморожена».

— Не розумію, — щоб заспокоїтися, Марина почала впорядковувати речі на столі, — навіщо я погоджуюсь на побачення, коли раз за разом нічого не міняється. Я не хочу з ними ні цілуватися, ні тим паче…

— Ти просто не знайшла свого принца.

— Його ж мені до ніг має викинути течія під час потопу. Як знайти, не шукаючи?

Орися сіла, закинула голову назад і застогнала.

— Боже, почуваюся гірше, ніж моя баба. Ноги ниють так, що хочеться їх вийняти з дупи й відставити вбік, — вона почала потирати литки. — Хочеш — шукай, не хочеш — не шукай. Коли що — у мене тітка в Канаді: можемо полетіти й одружитися. У будь-якому разі ти краща, ніж Світич.

Як Орися примудрилася вляпатися в того шостківського гопника і що вона в ньому знайшла — таємниця за непроглядною пеленою мороку.

— Величезне дякую.

— Я не… — Орися вловила роздратування й осіклася. — Усе, про Світича не згадую. Хочеш, наворожу твоєму Сергієві срачку?

— Обійдімось без самодіяльності? Він не винен, — Марина заговорила виважено, ніби аргументувала свою позицію перед викладачем. — Ми не підійшли одне одному, тому спокійно розійшлися.

— І лице в тебе зараз мов буряк, бо ти страшенно любиш борщ і хочеш бути схожою на нього?

— Не всі прагнуть скалічити своїх колишніх артефактом. Навіть якщо плачуть через них.

Орися не любила згадувати про той день.

— Воно само вийшло, — буркнула.