Кайдашева сім’я проти упирів : роман : темне фентезі : мешап

Пролог

Якщо ви не читали чи призабули сюжет попередньої книги

«Мій родовід». Твір учениці школи при церкві Успіння Пресвятої Богородиці, с. Семигори, Марічки Кайдашенко.

Пані вчителька попросила мене написати твір про мою родину. Не знаю, чи знайдеться бодай одна людина на всі Семигори, яка б не чула цієї історії. Але хто я така, щоби сперечатися з пані вчителькою?

Отже, родина Кайдашів несе в собі кров двох народів, українського й африканського.

Мене звати Марічка, мені одинадцять років, я старша донька старійшини села Карпа Кайдашенка. Моя мати — Оксана Кайдашенко. Ще у мене є брат і сестра, двійнята. І ще один молодший брат, який завжди любить лізти не у свої справи. То й таке.

Народилися ми всі вже після завершення чорної кризи, коли мертві не вмирали, а тинялися собі скрізь, нападаючи на беззахисних та необачних. У ті роки вся родина Кайдашів займалася пошуком самоцвітів у лісі й виготовленням тлін-порошку, що допомагав приборкати повсталих мерців. Якось так.

У тата ще є брат Лаврін, мій дядько. Але я його знаю тільки по вовчій подобі. Ще до мого народження він заручився з тітонькою Мелашкою, яка була звіро-людиною і вміла перетворюватися на лисицю. Якось дядька Лавріна вкусив за палець перевертень, то тато відрубав йому того пальця. Але все одно дядько врешті-решт перетворився на вовка й так і залишився. То іноді вовк і лисиця до нас у гості забігають. Але не часто, бо селяни їх лякаються.

До того, як зустрітись із мамою, тато був одружений з Мотрею із поважної родини Довбишів. Але жили вони недовго. Зла відьма вбила першу дружину тата просто в церкві. Мені подробиць не розповідають, але кажуть, що Мотря була вагітна. Що за потвора здатна вбити вагітну жінку?

Кажуть, то все через помсту. Бо мій дідусь, Омелько Кайдаш, коли був молодим, то служив в охороні царя. І, як кажуть на уроці історії, дідусь його й убив. Обірвав імператорський рід і вплинув на те, щоби кривава імперія зникла. Дідусь був справжнім героєм. Але через свій учинок нажив собі чимало ворогів, які увесь час намагалися звести його з розуму і зрештою таки підштовхнули діда до самогубства. Дідусь Омелько втопився у річці Росі ще до мого народження. Кажуть, що після смерті він став темним привидом, який усе ще блукає Семигорами. Не знаю, вірити в це чи ні.

Коли дідусь служив при цареві, під час Кримської війни він зустрівся з африканською рабинею, яка припливла з англійським генералом. Дідусь закохався в ту іноземну жінку. Врятував її і привіз додому. Кажуть, що бабуся Маруся була страшною африканською відьмою, яка багато років наводила страх на Семигори.

Повсталий цар таки прийшов по них і привів із собою ціле військо мерців. Кажуть, що безстрашна бабуся верхи на ведмеді дала бій армії мерців і самому повсталому імператорові. Цар відрубав бабусі руку, але бій програв. Бабуся тоді теж зникла, і ніхто її відтоді не бачив, живою чи мертвою. Але мерці перестали турбувати живих.

Кажуть, що хоч у мене й татові очі, але кольором шкіри і станом я схожа на бабусю, коли та була ще молода й струнка. Не знаю, чи це благословення, чи прокляття. Але як би я хотіла почути історію кохання дідуся і бабусі, з усіма подробицями.