Драконарій

Принцеса і син садівника гралися на подвір’ї.

— Що ти робитимеш, коли виростеш, принцесо? — запитав син садівника.

— Я би хотіла вийти за тебе заміж, Томе, — відповіла принцеса. — Ти не проти?

— Ні, — відповів Том. — Я одружуся з тобою, якщо ти так хочеш, коли, звісно, матиму час.

Адже син садівника збирався, коли виросте, стати генералом, і поетом, і прем’єр-міністром, і адміралом, і архітектором. А поки що він був найкращим учнем у класі, особливо з географії.

Що ж до принцеси Мері-Енн, вона була дуже милою маленькою дівчинкою, і всі її любили. Вона завжди була доброю і люб’язною, навіть до дядечка Джеймса та інших людей, яких не дуже любила. І хоч вона не дуже добре навчалася, як на принцесу, однак завжди намагалася виконувати домашні завдання. Бачите, навіть коли ви знаєте абсолютно точно, що не можете зробити домашню роботу, ви однак мусите намагатися, і тоді, можливо, завдяки щасливому збігові обставин, ваша домашня робота дійсно зробиться.

Принцеса мала справді добре серце, зокрема, вона завжди піклувалася про своїх звіряток. Ніколи не давала шльопанців гіпопотамові, коли той у запалі гри трощив її ляльки, не забувала годувати носорогів, що мешкали у затишних вольєрчиках на задньому дворі. Слон обожнював її, тому нерідко вона дратувала нянечку, потайки проносячи милу тваринку до свого ліжка на ніч. Слон обіймав її хоботом і лагідно сопів біля правого вушка принцеси.

Коли дівчинка добре поводилася протягом тижня (а як і кожна дитина, вона часом бувала неслухняною, але ніколи — поганою), нянечка дозволяла їй запросити інших дітей у гості на всю середу, бо середа була вихідним днем і останньою в тижні у тій країні. І ось по обіді, коли маленькі герцоги й герцогині, графи та графині доїдали останній пудинг і вмивалися після їжі, нянечка зазвичай запитувала:

— Отже, мої любі, чим би ви хотіли розважитися сьогодні?

Таким тоном, ніби вона насправді не знала, чим.

І відповідь завжди була однаковісінька:

— О, ходімо до зоопарку кататися на поросятах, годувати кроликів і дивитися на сплячу соню!

Тоді всі вони знімали серветки і йшли до зоопарку. І там їздили верхи на поросятах, а ще — годували кроликів, якщо, звичайно, їм вдавалося умовити когось із дорослих підняти їх до рівня клітки. І такий добродій, звичайно ж, завжди знаходився, бо всі громадяни королівства Ротундія були добрими. Всі, окрім одного.

Тепер, коли ви вже прочитали так багато, ви, звичайно, зауважили, що королівство Ротундія — незвичайне місце, а коли ви ще й уважні діти, а ви саме такі, я не сумніваюся, вам не треба казати, що є найнезвичайнішим у цій країні. Та на той випадок, якщо ви не досить уважні, а таке теж буває, я вкажу вам на цю найнезвичайнішу річ. Усі тварини тут мали неправильні розміри! І ось чому це сталося.

У сиву-пресиву давнину увесь світ скидався радше на велетенський вінегрет, а якщо точніше — на мішанину землі, повітря, води та вогню. Все це бурунило, як дурне, намагаючись якнайшвидше зайняти належне місце. Та ось уся земля зібралася докупки і почала обертатися, наче велетенське веретено, намотуючи на себе воду. А вода з усіх сил намагалася зібратися бодай у якесь море. І саме тоді, як веретено завертілося так швидко, як лише могло, воно зіштовхнулося з велетенською каменюкою. Та каменюка утворилася з іншої половини вінегрету і була такою важезною, а до того ще й летіла так швидко, що, здавалося, могла пробити планету наскрізь.

Боюся, що це все звучить страшенно нудно, але ж ви знаєте, що географія майже ніколи не буває надто живою, до того ж, я мушу розповідати вам щось корисне у кожній казці. Це ніби дрібка солі у слоїку з варенням.

Отож, коли гостроверха каменюка увігналася у планету, здійнялася така буча, що один невеличкий шматочок забув, куди має обертатися, і закрутився у зворотному напрямку. Тоді Центр Земного Тяжіння — велетенський велетень, який сидів у самому центрі Землі й керував її обертанням, прокинувся і вигукнув:

— Та ж вгамуйтеся! Повлягайтесь і позамовкайте!