Аня Хромова. Дорога до Смарагдового міста
Оля ляснула дверима кімнати й упала на ліжко. «Не вставатиму, не вставатиму, більше ніколи не вставатиму, — шепотіла вона. — Не вставатиму».
Оля так і заснула — у джинсах і светрі. Мама прийшла вночі, щоб вкрити її ковдрою. Оля не відчула, як мама гладила її по голові. І не бачила, як мама плаче. Не так, як вдень, ні. А тихо-тихо. Оля не чула, як мама каже: «Я люблю тебе». Олі снилося небо, і вона летіла на повітряній кулі.
Напередодні був відповідальний день. Вранці — контрольна з історії. Історію їхньому класу викладала директорка школи, сувора тітка з блідо-фіолетовим волоссям. Оля зі своєю подругою Мариною, та й усі діти в класі, між собою любили з неї пожартувати, називали Бастіндою і вигадували про неї історії за мотивами різних жахастиків. Та насправді всі дуже її боялись. Здавалося, від одного її грізного погляду можна було вилетіти зі школи.
Оля готувалася до цієї контрольної цілий тиждень.
— Мамо, зроби телевізор тихіше! Я мушу вчитися! У мене контрольна! — щовечора виголошувала Оля.
Мама незадоволено підбирала губи, але телевізор вимикала. «Знов їй все не те», — Олі хотілося кинути в маму книжкою. Мама мовчки сиділа над своїм вишиванням.
Життя дивне. Чим більше ти робиш, тим більше від тебе хочуть. Так думали вони обидві, Оля і мама. Лише не казали про це одна одній.
Ввечері того ж таки дня, після контрольної, мала бути шкільна дискотека. Перша цього року. І вперше така важлива для Олі. Вона розуміла, що більше не зможе, як колись, танцювати і веселитись, ні на що не зважаючи. Ні, так більше не вийде. Бо тепер Іда з Наталкою пильним оком слідкують за тим, хто у що вдягнений, і чи нафарбовані по-дорослому очі, і чи зачесане як слід волосся. Минув час, коли, як раніше, можна було дозволити мамі зробити собі зачіску, «як у принцеси», і намазати блискітками щоки. Тепер все, кінець.
Мама сказала, що вони підуть разом, куплять Олі нові джинси і светр, який вона захоче.
— Напиши добре контрольну, і все купимо.
Мама сказала це радше для годиться. Вона знає, що Оля добре вчиться. Чи не досить добре? Чи цього мало для того, аби гарно вбратися на дискотеку?
— Напишу, обіцяю! А туш, а пудра, а підводка?
— В мене десь були... — знічено відповіла мама. — Я не знаю, навіщо воно тобі...
Оля благально глянула на маму.
— Я давно не фарбувалася. Але десь мають бути...
— Клас! Пошукаєш?
— Так. Навчу тебе користуватись, — мама раптом мрійливо усміхнулася. Та її обличчя дуже швидко набрало звичного заклопотано-сердитого виразу. — Іди, мені тепер треба швидше закінчити замовлення.
Після роботи і домашніх справ мама сідає вишивати. Кажуть, вона гарно вишиває. Їй замовляють цілі картини. Одного разу в школі навіть виставляли кілька маминих робіт. Оля, щоправда, зовсім на цьому не розуміється. Мама погано спить, а тому часто сидить над вишивкою майже всю ніч. Лише чути, як бубонить телевізор, який вона вмикає, аби було веселіше.
Ну, це вона так каже — «аби було веселіше». Насправді вона ніколи не буває веселою. Уже дуже давно не була.
Того дня перед сном вони мріяли, як Оля збиратиметься на свою дискотеку. Уявляли новий одяг, гарно нафарбовані очі і зачіску. Думали про це обидві, лише кожна сама собі окремо і одна одній не розповідали.
Зранку перед контрольною мама навіть не спитала Олю, чи та готова. Мовчки пила свою каву і дивилася в якусь точку неподалік від Олі, але не на Олю. О восьмій вони вийшли з дому й пішли кожна в інший бік.
— Хорошого тобі дня, сонечко, — механічно промовила мама, прощаючись.
— Побажай мені успіху на контрольній, — попросила Оля.
— О, так, у тебе контрольна. Ти впораєшся, я знаю, тримаю за тебе кулаки, — мама підняла вгору два міцно стиснуті кулаки.
Оля швидко обійняла її, а вона, не встигнувши, мабуть, відповісти, стояла, рівна як стовп, тримаючи кулаки, і дивилась кудись не на Олю.
«Мушу написати добре», — повторювала собі Оля всю дорогу до школи.
Бастінда, нашкрябавши на дошці два варіанти запитань, грізно походжала поміж рядів, орлиним оком споглядаючи, аби ніхто не списав, не підглянув і ні в кого нічого не спитав. Вона навмисне голосно вистукувала підборами по підлозі. Але Оля почувалася більш-менш спокійно: вона все знала. І свій варіант, і сусідчин. І здається, встигала все написати. Годинника вона поклала перед собою на парту. Щоб Бастінда не подумала, ніби в неї шпаргалка схована під рукавом. Їй бо всяке може в голову встрілити. Маринка сиділа попереду через парту. Вона кілька разів озирнулася на Олю, роблячи при цьому круглі перелякані очі. Але швидко відверталася назад, зачувши огидне постукування масивних підборів.
