Дикий звір

РОЗДІЛ 1

За двадцять днів до пограбування

Неділя, 12 червня 2022 року

Понеділок, 13 червня

Вівторок, 14 червня

Середа, 15 червня

Четвер, 16 червня

П’ятниця, 17 червня

Субота, 18 червня (вікенд у Сен-Тропе)

Неділя, 19 червня (вікенд у Сен-Тропе)

Понеділок, 20 червня (день народження Софі)

То був модерний дім. Величезний куб зі скла, що височів посеред бездоганно доглянутого саду, з басейном і великою терасою. Маєток був оточений лісом. То була оаза, маленький таємний рай, прихований від сторонніх поглядів, до нього діставалися приватною дорогою. Ті, що тут мешкали, були такою самою мрією, як і їхній дім, — Арпад і Софі Брауни, ідеальне подружжя і батьки двох чудових дітей.

Того ранку Софі розплющила очі точнісінько о шостій. Від якогось часу вона систематично прокидалася о тій самій годині. Її чоловік, Арпад, лежав коло неї, поринувши у глибокий сон. Була неділя, їй кортіло поспати трохи довше. Вона перевернулася на інший бік, але марно. Зрештою тихенько встала, накинула халат і спустилася в кухню, щоб зварити кави. За тиждень їй мало бути сорок років, і вона ще ніколи не була така гарна.

З узлісся було пречудово видно, що діється всередині скляного куба. Чоловік, який знав, що він непомітний у темному спортивному вбранні, лежав за стовбуром дерева, вдивляючись у Софі, яка поралася в кухні.

Тримаючи чашку кави в руці, Софі дивилася на узлісся, що було межею її садка. То був ранковий ритуал. Вона охоплювала поглядом своє царство, не підозрюючи, що за нею стежать.

За кілька кілометрів звідти, в середмісті Женеви, пустельним проспектом котилося сіре «пежо» з французькими номерами. У вранішньому світлі годі було розгледіти крізь лобове скло водія. Автомобіль привернув увагу поліційного патруля. Його миготливі ліхтарі осяяли стіни довколишніх будинків. Патрульні заходилися перевіряти «пежо» і його водія. Усе було гаразд. Один із патрульних запитав у водія, що він робить у Женеві. «Приїхав до рідні», — відказав той. Поліціянтів, вочевидь, задовольнила та відповідь, і вони поїхали. Водій привітав себе з тим, що придбав дуже недорого цей автомобіль, а головне, цілком легально. То був найліпший спосіб лишитися непомітним.

Софі біля вікна все оглядала сад. Часом вона помічала лиса, що вештався галявиною. Деколи там пробігала навіть козуля. Вона любила цей дім, який вони з чоловіком придбали рік тому. Досі вони мешкали в квартирі у центрі Женеви, у кварталі Шампель. Від якоїсь пори їм спало на думку, що треба жити в будинку із садом, для дітей. Зростання цін на нерухомість змусило їх дуже вигідно продати помешкання і шукати дім. Побувавши в цій віллі, розташованій у заможній комуні Колоньї, вони не вагалися й однісінької миті. Вони щоранку прокидатимуться в цій пречудовій місцині, перебуваючи за чотири кілометри від Женеви, де обоє працювали. Кілька автобусних зупинок, дванадцять хвилин автомобілем, дітям — чотирнадцять хвилин електричним велосипедом — це все, що було потрібно, щоб перейти від одного світу до іншого.

Чоловік, що ховався в лісі, тепер розглядав Софі за допомогою військового бінокля. Він бачив її струнке тіло, яке вимальовувалося під коротким халатом, і зупинив погляд на верхній частині стегна, де видніло татуювання у вигляді пантери.

За кілька метрів позаду його терпляче очікував пес, припнутий до дерева. Тварина лежала на килимі сухого листя і, здається, звикла до цієї рутини, яка тривала вже кілька тижнів. Його власник приходив сюди щоранку. Насилу починало дніти, він лягав тут і розглядав Софі крізь шиби. Брауни спали з відкритими жалюзі, й він бачив усе: як вона вставала, спускалася в кухню приготувати каву і пила її коло вікна. Вона була така бажана. Вона заволоділа ним. Опанувала його.

Допивши каву, Софі піднялася на другий поверх і ввійшла до подружньої спальні. Роздяглася й голяка вклалася в ліжко, де ще спав чоловік.

Чоловік у лісі дивився на неї пожадливо. Незабаром про себе нагадала дійсність. Треба було іти, він мав повернутися додому, поки не прокинулася Карін з дітьми.

Він відв’язав пса і пішов звідти так само, як і прийшов, бігцем. Помчав лісовою стежиною, вибіг на головний шлях і незабаром дістався до Колоньї. Сягнув пересічних будиночків. Група однакових осель, дешеве житло для родин середнього класу, що викликало балачки в цій шикарній комуні, звиклій до розкішних вілл.