| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Віра Валлє |
| Жанр: | Історія України |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-522-212-6 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Чи здатна міжнародна система правосуддя зупинити зло та поновити справедливість, покласти край геноциду, який росіяни чинять проти українців упродовж століть?
Ця книжка є першою, що викриває злочини, скоєні РФ в Україні від початку повномасштабного вторгнення, у контексті російської традиції геноциду. Аналізуючи трагічні події російсько-української війни, авторка наводить базове юридичне обґрунтування цих злочинних дій як геноциду та формулює рекомендації щодо притягнення злочинців до відповідальності.
Звертаючись до витоків запровадження поняття «геноцид» до міжнародного права та історії правосуддя, ця праця пояснює причини безкарності наймоторошніших злочинів і неспроможності права протидіяти проявам геноциду. Вона стане в пригоді кожному, хто прагне зруйнувати негласне табу на переслідування російських злочинців.
Це сталося 26 листопада 1945 року, на шостий день Нюрнберзького процесу, під час обіду, улаштованого суддями союзницьких держав на честь керівника урядової комісії СРСР Андрія Вишинського — юридичного ідеолога більшовицької тиранії та співучасника більшості злочинів, розглянутих під час Нюрнберзького трибуналу. Посеред торжества Вишинський підняв келих і виголосив недолугий (з погляду стандартів неупередженого правосуддя) тост: «Вип’ємо за підсудних. Нехай їхній шлях приведе їх із зали суду просто в могилу!» Поки це побажання перекладали, більшість присутніх уже встигли за нього випити.
Побажання Вишинського невдовзі здійснилось. У жовтні 1946 року до смертної кари через повішення було засуджено 12 підсудних нацистів.{1} За іронією, їхні тіла спалили в печах Дахау, а попіл скинули в річку, щоби не було жодної могили, яка могла би стати об’єктом паломництва неонацистів. Нюрнберзький процес, який заведено вважати тріумфом правосуддя, мав розпочати відлік нової доби міжнародного права та закласти фундамент для майбутнього світового правопорядку.
Після Другої світової війни, під час якої Європа потонула в крові мільйонів невинних жертв, світова спільнота пообіцяла ніколи знову не допустити свавілля тоталітарного зла. Людство створило систему міжнародної безпеки й міжнародних гарантій для запобігання новим масовим убивствам. Відтоді підписано сотні міжнародно-правових документів і засновано десятки міжнародних організацій. Найкращі юристи, історики, соціологи та філософи з’ясовували передумови великого зла, шукали способи протидіяти йому в майбутньому, наполегливо будували для наступних поколінь систему запобігання масовим убивствам.
«Ніколи знову» стало не просто гаслом, а обітницею людства стояти на варті захисту життя людини. Проте ця обітниця виявилася марною. «Ніколи знову» перетворилося на «знову», «знову» й «знову». У XXI столітті світ продовжує потопати в крові.
24 лютого 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін заявив про своє рішення провести «спеціальну воєнну операцію» з метою «демілітаризації та денацифікації» України. Того ж дня війська Російської Федерації перетнули кордони України, зокрема з Білоруссю, та атакували її територію із землі, повітря й моря. Українські населені пункти стали ареною запеклих бойових дій.
Вторгнення російських збройних сил на територію України становить акт агресії, що є злочином, передбаченим резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 року. Російська Федерація здійснила злочинну агресію проти України й чинить злочини проти людяності, воєнні злочини та геноцид — чотири основні міжнародні злочини, передбачені Римським статутом і міжнародними конвенціями.
Після звільнення від російської окупації українських міст і сіл (Бучі, Ірпеня, Гостомелю, Макарова, Мощуну, Чернігова, Охтирки, Ізюму, Херсону тощо) світ дізнався про моторошні катування та вбивства людей. Наслідки російської агресії, яка має виражений геноцидний характер, шокували стертими з лиця землі Маріуполем та іншими містами на Сході України, ущент зруйнованими інфраструктурними об’єктами, зерносховищами, нафтобазами та підприємствами. Примусові депортації громадян України (зокрема дітей) на територію Росії, фільтраційні табори, переслідування мирного населення — усе це прояви геноциду, який чинить РФ проти української нації.
Міжнародні механізми безпеки, розроблені після Другої світової війни, виявилися неспроможними стримати агресію Російської Федерації. Вони не просто не в змозі покласти край агресії Росії, що розв’язала найстрашнішу після 1945 року війну на планеті, а й потурають путінському режиму, який диктує світові свої криваві умови. Тоталітарні Росія й Китай, що є членами Ради Безпеки ООН і мають ядерну зброю та право вето, відкрито зловживають своєю позицією в цьому органі, зухвало брешуть, аби ввести в оману світ стосовно того, хто насправді є агресором, а хто жертвою в цій війні.
Віра Валлє — юристка-міжнародниця, а не історикиня, і книжку свідомо адресувала неюристам: «Цю книжку написано юристом для неюристів». Мотивом вона називає професійний обов’язок: «У цей сумний час, коли багато моїх співвітчизників стали жертвами геноциду, я як юрист відчуваю певний обов’язок перед суспільством». За її словами, міжнародники досі «скептично посміхаються», відмовляючись називати масові вбивства українців геноцидом, — і книжка має зламати це табу. Розділ про Маріуполь авторка будує на поданні Харківської правозахисної групи до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду, а в додатках подає повні тексти ключових міжнародних документів. У червні 2024 року Валлє представила книжку в авторській статті в «Українському інтересі».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
