| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Ніна-Софія Міраллес |
| Жанр: | Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-522-369-7 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Глянець» Ніни-Софії Міраллес — це унікальна подорож крізь 129 років історії одного з найвпливовіших брендів у світі — журналу Vogue. Книжка розкриває дивовижний шлях видання від його скромних початків у Нью-Йорку до статусу міжнародного символу моди, стилю та глянцевої культури. Авторка детально й захопливо розповідає про людей, які стояли за успіхом Vogue: від легендарних редакторів до геніїв фотографії та стилю. Це історія пристрасті, влади, ексцентричності, інновацій і суспільних змін, що назавжди вплинули на світ моди й медіа.
Журнал Vogue починався, як і багато інших чудових речей, у вільній кімнаті чийогось будинку. Але на відміну від подібних імпровізованих проєктів, які спалахують, а потім швидко згасають, Vogue випалив собі шлях у нашу культурну свідомість.
Розпочався він у кінці ХІХ століття як проєкт популярного журналу — основоположника красивого життя. Сьогодні, понад 125 років по тому, Vogue охоплює 25 країн, а його міжнародна аудиторія налічує щомісяця 24,9 мільйона читачів друкованої версії, 113,6 мільйона онлайн-читачів і ще 118,7 мільйона підписників на різних медіаплатформах. Беззаперечний лідер ринку вже понад століття, це один із найупізнаваніших брендів у світі та бізнес-система, що дає багатомільйонні статки. Це не просто модний журнал, це істеблішмент. Біблія. Але що (і ще важливіше — хто) привів Vogue до такого неймовірного успіху?
Зосереджуючись на трьох найважливіших виданнях — американському Vogue, оригінальному виданні, що й до сьогодні залишається осередком влади; британському Vogue, другому відкритому офісу і другому найвпливовішому виданню; і Vogue Paris, що уособлює спадщину Франції як батьківщини високої моди,— ми простежимо легендарну організацію від її заснування як нью-йоркського вісника пліток до елегантного корпоративного гіганта, якого ми знаємо зараз. Озброївшись детальною біографією Vogue, ми здійснимо подорож крізь три століття та дві світові війни, станемо свідками істотних невдач і приголомшливих успіхів, проживемо запаморочливий шлях журналу й тих, хто його створив. Бо розповідь про Vogue буде неповною без його яскравого колективу, унікального набору особистостей — від редакторів до власників,— які закарбували на його сторінках свою особисту спадщину. Від засновника-сноба Артура Тернюра до запопадливого бізнесмена Конде Монтроза Наста, а потому й до Мітці Ньюгауз, вродливої домогосподарки-мільярдерки, яка одного разу за сніданком умовила свого чоловіка купити Vogue,— кожен мав різне бачення. Не менше запам’яталися й редактори. Серед них і нагороджений герой війни, який брав участь у французькому Опорі, і донька представників голлівудської еліти, яка зростала в рожевому палаці. Редакційний колектив був непокірною та надзвичайно різноманітною групою візіонерів, і про них варто згадати, як і про фотографів Vogue. Від Горста П. Горста до Сесіла Бітона і Гельмута Ньютона, фотографи часом бували норовливими, іноді манірними, та завжди — геніями. А постійна боротьба за владу між керівництвом і редакційними відділами розкриває складну взаємодію між творчістю та комерцією.
Усесвіт Vogue настільки багатогранний, що годі й уявити. В його історії чимало цікавих моментів: запровадження Vogue показів мод під час Першої світової війни; скандал у 1920-х роках, коли британська редакторка, відома лесбійка, закрутила роман із секретаркою і змусила ту покинути свого чоловіка; французький редактор, який у часи окупації Парижу вдався до надзвичайних хитрощів, щоб зупинити захоплення активів Vogue нацистами; і купа чуток про наркотики, які змусили «чисту» редакторку вирушити в 1980-х роках до реабілітаційного центру. Подекуди Vogue демонстрував жорстокість, й історія повниться оповідками про безжальні звільнення. Однак правдиве й геть протилежне. Улюбленців осипали дарунками, зокрема золотими зливками та будинками.
Нині, особливо за участю соціальних медіа, головні редактори Vogue самі стали знаменитостями. Уже не просто оглядачі моди, а повноцінні ікони культури. Анна Вінтур, головна редакторка американського Vogue, заправляє ось уже тридцять два роки{4}: її грізну могутню присутність відчувають усі як у царині глянцю, так і поза її межами. Не менш відома її колега з вогненним волоссям, креативна директорка Грейс Коддінґтон, повна протилежність деспотичній постаті Вінтур.
«До Золоченого століття стара нью-йоркська аристократія була пов’язана заплутаними родинними узами. Вони жили тісним осередком на нещодавно розбудованій П’ятій авеню у своїх міських замках і облицьованих брунатним каменем маєтках, які, за описом письменниці Едіт Вортон, вкривали місто Нью-Йорк, наче холодний шоколадний соус.»
«Артур Тернюр був у колі союзників місіс Астор. Як один із чотирьох сотень, він був поміж тих, хто шукав шляхи зміцнення класового розколу.»
«Концепція Vogue є результатом як позитивних поривань, так і протистояння ворожих фракцій. Vogue став пристрастю Тернюра, який ледь не довів власну сім’ю до банкрутства, щоб утримати своє дітище на плаву.»
Ніна-Софія Міраллес не планувала писати нонфікшн: досліджуючи моду, вона зацікавилася ранніми редакторками Vogue, і кожна з них вела до наступної. Вирішивши, що «хтось мусить це зробити», вона писала книжку близько року, будучи вагітною, — у найнапруженіші тижні по 18 годин на добу. Авторка працювала з архівом Vogue в Національній художній бібліотеці та архівом компанії Condé Nast, а ключове інтерв’ю дала їй Коломб Прінґль, головна редакторка французького Vogue 1987–1994 років. Книжка незалежна від Condé Nast: перед роботою Міраллес довелося багато читати юридичних матеріалів, а реакцію видавничого дому вона коментувати відмовилася. «Glossy» вийшла в британському видавництві Quercus у березні 2021 року.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
