| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Тарас Береза |
| Жанр: | Мовознавство |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-3814-0 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Словник охоплює розмаїту палітру вишуканих слів у барвистих описах краєвидів майстрами художнього пера. Автор опрацював 204 джерела української та світової прози, аби поділитися з читачами словесними перлинами далеко за обрієм нашого побутового мовлення.
Бачите вишиваний рукав моєї сорочки?
Чорне – то земля, зелене – дерево, синє – вода,
черлене – вино. А біле – то співанка.
Бо русинська пісня весь білий світ бере в обійми.
Наша душа через неї говорить,
журиться й тішиться.
Мирослав Дочинець «Криничар. Діяріюш
найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці,
вкритій густою травою. Блакитне море збурених
гір обляло Івана широким колом, і здавалось,
що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього,
готові впасти до ніг.
Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»
Там, за вікном...
Саме так звучала схвалена вами, дорогими моїми читальниками, назва нового авторського словника вишуканої мови. А далі нагодились: «Милоокі краєвиди у художньому слові». Ба, ще у далекому 2010 році я доп’яв першої версії цього виданку, який тоді назвав «Яка краса!». А все ж пальма першості дісталась ліричній пропонові: «Гарнослів’я за обрієм».
Американська літературна традиція сповнена безліччю конкурсів, і один з них на найкращі перші речення в художніх творах. Очевидно, описи краєвидів випадають з контексту найкращих перших речень, однак саме у них натрапляємо на найвишуканішу та найрозмаїтішу лексику. Тут і розлогі проби пера, і суцвіття авторських новотворів. Ніде так, як в описах краєвидів, не відчуваємо розкішшя творчого процесу у всій його красі.
Глибока тиша стояла над горами; нічні сумерки дрімали під темно-зеленими коронами смерек; на густім, чепіргатім листю папороті висіли краплі роси; повзучі зелені поясники вилися попід ноги, плуталися поміж корінням величезних вивертів, спліталися в непрохідні клебуки корчами гнучкої, колючої ожини та з сплетами дикого,
пнучого хмелю. Іван Франко «Захар Беркут», с. 12-13.
Автори наче малюють нам картини природи, незвідані всесвіти і радо запрошують нас у фантасмагоричні одіссеї. А мова, яка ж чудова у них мова: поезія у прозі! Навіть не сто слів, а яка естетична насолода:
Другий день метала кертиця в саду. І перші майові гримоти обвалилися на поранку, хмаровиння затягло сірим платом овид, зіллялося
з рікою. Блискавиці писали по небу огненними пугами. Громовиця
як нагло надбігла, так і вчахла, постеливши промиту празникову
тишу.
Мирослав Дочинець «Мафтей», с. 83. .........................................................................................................................................................................
Там, за вікном
Не знаю, як вам, а мені якісь убогі ті сучасні тексти, хай навіть бестселери, де єдиний наголос на гостросюжетності, мовляв: чимшвидше гортайте, наші дорогі читачі, сторінку за сторінкою, проковтуйте тристорінкові розділи; автор неодмінно напише для вас ще, а ми продамо більше. Все це гаразд для «маскульт» літератури, яка, однак, рідко коли переживає свій час, чи бодай залишається затребуваною упродовж десятиліття.
Звісно ж, ці твори мають право на існування, а на рекордні продажі й поготів... А все ж не вистачає їм тієї художньої барви, якою слова народжують красу, а краса спонукає авторів послуговуватися витонченішою лексикою поза літературними стандартами.
Бо ж навіть найкоротший опис робить художній твір художнім:
Далеко на півночі у небі світилася якась тьмяно-червона чи вохриста хмара, яка стрімко рухалася на захід на висоті приблизно десяти
миль.
Клайв Стейплз Люїс «За межі мовчазної планети. Переландра», пер. з англ.
Анд рія Маслюха, с. 108.
Справжні твори, класичні, – це коли щосторінки відчуваємо автора, його копітку працю, високу повагу до читача. А цей внутрішній зв’язок починається саме зі слова. І ось тут висновуємо, що власне розлогих описів, чи то фізіологічних (рис обличчя та тілесних характеристик), психологічних (рис характеру, емоційних та поведінкових змін), естетичних (одягу), внутрішніх (інтер’єрів та приміщень), чи зовнішніх (краєвидів), так не вистачає багатьом новоспеченим творам. На догоду прагматичному читачеві автори наче самі себе обмежують сказати б нікому не потрібними ліричними відступами. А дарма...
Бодай ось такий невеличкий вступ, притаманний художньому твору, розбурхує читацьку уяву, поглинає його в самобутній колорит:
Прикарпатське село Високе розкинулось по видолинках. Хоча гори
захищали його від буревіїв, дороги були, як вирви, покручені і перебиті потоками, що стікали при зливах з верхів. Дерев’яні хати, зведені з обтесаних ялин і вкриті сніпками, пірнали ночами у глибокі
сни, а світанками оживали сизими туманами димів, що піднімалися
з димарів і розсіювались над буйнорослими кронами різних дерев.
Ольга Яворська «На чужих вітрах», с. 12.
От як зрозуміти, чи цікавий нам твір? Наче проглядаємо трейлер перед фільмом, гортаємо кілька перших сторінок у книгарні. Дехто зважає на .........................................................................................................................................................................
Там, за вікном... зовніш ні рекомендації, визнання чи рейтинги на обкладинках. Книжковий маркетинг тут спрацьовує якнайкраще, адже придбання книжок – це, зазвичай, не про раціональні купівельні рішення згідно з наперед погодженим списком.
І все-таки досвідчений та прискіпливіший читач завжди заглядає усередину перед придбанням книжки. І перше, що відчуває, – це мова автора. Не якийсь унікальний авторський стиль, а ті слова, якими оперує автор і роблять ту велику різницю. Вони на поверхні з першого ж речення, їх одразу ж побачимо у будь-якій частині та на будь-якій сторінці.
Сонце наче заснуло, вітер затих і перенісся з землі на небо. Він вже
громадить там хмари, таке саме збурене море верхів, яке бачив круг
полонини. В безконечних просторах загинув час, і не знати, чи день
стоїть, чи минає... Раптом до вуха долітає давно жданий поклик
трембіти. Він приносить од стаї запах кулеші та диму і довгим мелодійним тремтінням оповідає, що кошари чекають на вівці...
Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків».
За яку хвилю-другу зрозуміло, якою є мова твору. І що у ній більше цікавих описів, то ширша авторська перспектива для творчого експерименту:
А море радісно й ніжно блакитніє крізь світанкову імлу, посипане
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
