Scribimus indocti doctique passim 4 —
ці слова справедливіше було б сказати про історика чи біографа, ніж про будь-кого з письменників іншого роду, бо всі види мистецтва та всі науки (й навіть критика) вимагають певного рівня знань та освіченості. Можливо, лише поезія може бути винятком; однак і вона вимагає певного ритму чи чогось подібного; натомість для написання героїчного чи побутового роману потрібні лише папір, пера, чорнило та вправність руки, щоб скористатися ними. Здається, самі автори тієї ж думки; такою ж, вочевидь, є й опінія їхніх читачів — якщо вона взагалі у них є.
Звідси випливає та загальна зневага, з якою світ, який судить про ціле на підставі більшості, відчуває до всіх авторів історичних романів, котрі не черпають своїх матеріалів із архівів. І саме усвідомлення цієї зневаги й змусило нас ретельно уникати терміна «роман» — означення, яке за інших обставин цілком би нас задовольнило. Втім, наша праця має всі підстави називатися історичним твором, позаяк усіх наших персонажів узято з такого невичерпного та достовірного джерела, як «Книга судного дня природи», про що ми вже неодноразово говорили. І, звісно ж, наша праця заслуговує на вирізнення з-поміж тих творінь, які один із найдотепніших з людей вважав продуктом такого собі pruritus 5 або ж розслабленості мозку.
Проте, крім ганебної плями, яка лягає на один із найкорисніших і найзахопливіших видів літературних жанрів, є всі підстави вважати, що, заохочуючи подібних авторів, ми множитимемо ще й ганьбу іншого роду: ідеться про репутацію багатьох гідних і поважних членів суспільства, бо найбільш недалекі та вельми нудні автори, так само, як і найнудніші друзі, не завжди бувають безневинні. І в тих, і в інших достатньо вправні язики, щоб сказати речі непристойні й образливі. Отож, якщо висловлена нами думка є справедливою, то не доводиться дивуватися, що твори такого низького походження є низькими самі по собі або ж заплямовують інших.
Тому, щоб попередити в майбутньому таке невиправдане зловживання дозвіллям, літературою, а також свободою преси, — й особливо тепер, коли у світі постала велика загроза сього, — я й візьму на себе сміливість зазначити тут кілька якостей, кожна з яких значною мірою є необхідною такого роду історикам.
По-перше, це — хист або іскра Божа, без чого, як твердить Горацій, не буде жодної користі від наших занять. Під хистом я маю на думці здатність чи, радше, здатності розуму осягнути всі речі, доступні для нашого пізнання, й розпізнавати їхні суттєві відмінності. А це є не чим іншим, ніж винахідливістю та судженням, що обидві разом іменуються загальною назвою «геній» — бо це ті дари природи, з якими ми приходимо в сей світ.
Стосовно кожної з них багато хто припускався серйозних помилок, бо під винахідливістю, гадаю, зазвичай розуміють творчі здібності, на які більшість із авторів героїчних романів претендують; натомість винахідливість означає (саме таким є точне значення цього слова) не більше, ніж відкриття чи з’ясування чогось; або ж, якщо пояснити це розлогіше — швидке та глибоке проникнення в істинну суть усіх об’єктів нашого пізнання. А це, на мою думку, рідко коли відбувається без одночасного судження, бо як можемо ми сказати, що проникли в суть двох речей без того, щоб вирізнити відмінності між ними? Таке мені важко уявити, хоча останнє є, без сумніву, парафією судження; й, однак, знаходяться деякі мудрі люди, які погоджуються з усіма найбільшими бовдурами на світі, твердячи, що рідко коли обидві ці риси поєднуються в одній особі.
