Історія української педагогіки. Ілюстрований навчальний посібник

РОЗДІЛ І Виховання, школа і педагогічна теорія в Україні з давніх часів по ХV століття

1. Виховання молодого покоління на теренах

України в дохристиянський період. Українська

етнопедагогіка.

2. Виховання та освіта в Київській державі. 3. Пам’ятки педагогічної літератури Київської

держави. 4. Шкільництво і педагогічна думка на українських

землях у ХІІІ-ХV ст. Література. Питання для самоконтролю. Розділ І

1. Виховання молодого покоління на

теренах України в дохристиянський період.

Українська етнопедагогіка

Понад 6 тисяч років тому праукраїнці створили унікальну землеробську цивілізацію під назвою Трипільська культура (епоха міді). Її відкрив у кінці ХІХ ст. видатний археолог Вікентій Хвойка, внаслідок археологічних розкопок у селах Халеп’я, Трипілля та інших населених пунктах Київщини й Черкащини. Трипільська культура поширилася також на інші регіони України, зокрема західне Поділля, про що свідчить відкриття першого і єдиного в світі підземного музею в печері «Вертеба» на Борщівщині. Археологи виявили залишки поселень, різноманітних дерев’яних і металевих предметів, глиняних виробів різної конфігурації господарського вжитку, прикраси, а також дитячі іграшки, які засвідчують турботу трипільців про їхнє виховання.

Праукраїнці, як і інші племена, в своєму розвитку пройшли певні періоди первісного розвитку, зокрема період родового ладу та його етапи материнського і батьківського роду. На етапі матріархату в умовах полігамної сім’ї, коли діти належали всьому родові, вони до 5-6 років виховувалися при матері. Після досягнення названого віку хлопців переводили у чоловічі житла, а дівчат — у жіночі, де вони виховувалися старшими братами і сестрами по матері. На етапі патріархату виникають найперші ще дуже недосконалі й примітивні виховні заклади, так звані будинки молоді.

Оскільки праукраїнці споконвіку були вправними землеробами, то діти з ранніх років залучалися до конкретних посильних видів землеробської праці під опікою дорослих. Це зумовило мету виховання, яка зводилася до вироблення в дітей трудових умінь, усталених способів поведінки, релігійності, ознайомлення з народними звичаями, обрядами, а також підготовки мужнього воїна — захисника рідної землі. Ідеологічною основою виховання юних поколінь була язичницька релігія, основою якої був культ природи, культ предків.

У процесі виховання використовувалися різні засоби впливу на дітей і насамперед етнопедагогіка, яка охоплювала колискові пісні, ігри, казки, легенди, приказки, прислів’я, загадки, хороводи тощо, тобто все те, що складає народні способи формування людської особистості, які містили корис - Виховання, школа і педагогічна теорія в Україні з давніх часів по ХV століття ні настанови, поради, застереження, норми і правила поведінки. У будинках молоді, які влаштовувалися окремо для хлопців і дівчат, найбільш умудрені досвідом й знаючі члени роду навчали підлітків певних прийомів землеробської праці, догляду за тваринами, рибальства, полювання, виготовлення найпростіших знарядь праці, одежі, посуду, зброї, військових дій, ознайомлювали їх з родовими традиціями, заповітами предків, моральними нормами, народними звичаями, обрядами, легендами, казками, іграми тощо. Після досягнення підлітком певного віку, набуття ним соціального досвіду, певних трудових умінь він проходив ритуал ініціації, тобто посвячення в повноцінні члени роду.

Писемність у її найпростіших, примітивних формах здавна існувала в праукраїнців. Свідченням цього є стародавнє піктографічне письмо з давнього язичницького святилища Кам’яної Могили.

Дослідниками знай дено чотири різно види трипільських літер, які з часом поступово вдосконалювалися, від небагатьох примітивних зображеньмалюнків до більшої їх кількості з чіткими обрисами букв. Оскільки існували абетки, то, очевидно, була можливість передачі з їхньою допомогою певної інформації між людьми, а також спосіб засвоєння грамоти окремими схильними до цього представниками молоді.

Про своєрідне письмо праукраїнців засвідчує болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі «Про письмена». Він зазначав, що одне з племен праукраїнців користувалося своєрідними «рисками і зарубками» для письма і рахунку. Археологи виявили дві посудини — чашу і збан, — на яких «рисками і зарубками» зображено хліборобський календар ІV ст.

З ІХ ст. давні українці користувалися більш досконалим письмом, 1. Піктографічне письмо з Кам’яної Могили 2. Азбука Софійського собору Розділ І

про що засвідчував літописець: «Ще в літо від

народження Христового 790-е Русь наша почала писання і книги

мати і діяння свої записувати». Азбуку цього

письма виявив археолог С.О. Ви соцький на стіні Софійського собору в 1969 році. Вона включає 27 літер, з них 23 — грецькі та 4 (Б, Ж, Ш, Щ) — слов’янські. Але цим письмом, як свідчить літописець, користувалися лише окремі знаючі люди, основна їх маса перебувала в «мороці безпросвітньої темряви». Ним написано «Велесову книгу», а також договори з греками руських князів — Олега (907 і 911 рр.), Ігоря (944-945 рр.), Святослава (972 р.).

«Велесова книга» написана в ІХ ст. з приходом в Русь Аскольда і Рюрика. Це перший дохристиянський літопис, що відтворює наступність і єдність багатьох поколінь нашого народу від Богумира (ХІІ ст. до н.е.) до Діра (ІХ ст. н.е.). Текст «Велесової книги» написаний давнім українським письмом, зображений на дерев’яних (дубових) дощечках способом випалювання. Він сповіщає про життя праукраїнців, міжплемінні взаємини, види господарської діяльності, високу духовність та інші чинники, що підтверджують автохтонність українського народу, високий рівень прадавньої цивілізації, заснованої нашими пращурами.

Оскільки був дохристиянський першоукраїнський літопис «Велесова книга», то існувала й відповідна писемність, а існування писемності зумовлює необхідність її вивчення, що спонукає до думки про те, що повинні були б мати місце навчальні заклади, де б найбільш обдаровані діти засвоювали початки грамотності.